Скоропад - Роман Григорович Купчинський

Не геній тачанок Махно. А славні лицарі «Остроги» В мої навідались пороги, В моє заглянули вікно! Коня! «Ахметка»! В цю хвилину! А гостеві його конину! Один із джурів їде теж. На розтвір брама! Хлопців лава, Нехай кричить при в'їзді «Слава», А прапор — на найвищу з веж!» На вістку цю, Отець Ігнатій, Хоч як на фронті був зайнятий, Прибіг із радісним лицем: — «Острога!» Хлопці! Боже Милий! Летіть, гоніть, біжіть щосили І всіх в полон беріть живцем!» Князеві привели «Ахметка», Притюпала й моя хабетка, Ми сіли й рушили в цю мить. І вже позаду замку брами, І вже лиш простір перед нами, І вже лиш вітер нам шумить… Лелека, як служив при війську, Мав сотню там кавалерійську, То й знав кіннотний ритуал. Тепер, як тільки догадався, Хто це від замку наближався, Пустив коня в парадний чвал. Під'їхав, став, прийняв поставу, Підніс угору руку праву, А ліву до грудей приклав. В князя вдивився оком бистрим І голосом твердим, врочистим: — «Рука і серце!» — проказав. Те саме ми з князем зробили, — «Рука і серце» — повторили. (Це був лицарський наш привіт Ще від Розвадова старого). А брат Лелека після того Князеві склав детальний звіт: — «Пресвітлий Комтуре Закону! Із України й з закордону, Із міст із сіл, з долин і з гір Зібрались лицарі «Остроги», Уперше після перемоги, Відбути свій лицарський Збір. А що припадком поміж нами Знайшлися теж лицарські дами, То ми спинилися отут, Бо в тебе, як голосить фама, Для всіх жінок заперта брама, От ми ні в двері, ані в кут. Пресвітлий Комтуре, не сердься, Та лицарі не мали серця Шукати десь для них кутка. Це не ґорґони, не медузи, А лагідні стрілецькі музи: Малярства, пісні і танка»… Князь звіт прийняв, не ворухнувся, Лиш раз під вусом усміхнувся, Коли довідавсь про жінок. Хвилину ще з думками бився, Вкінці либонь на щось рішився, Бо підступив конем на крок. — «Радію, друже, невимовно І вас вітаю поголовно, Мій дім — ваш дім. А щодо дам, Журитися нема потреби, Усіх запрошую до себе І честь належну їм віддам. Давай же руку, любий друже. Стужився я за вами дуже, То й обійняти всіх вас рад. Тепер ти їдь по товариство, Скажи, нехай рушають бистро, А ми вертаємось назад!» По цім коневі дав острогу, Кінь вискочив якраз на ногу І вихром комтура поніс. А я шепнув ще до Лелеки, Що вже немає небезпеки, Бо згинув антидамський біс… На замку, як в горшку кипіло, Дворецький добре взявсь за діло І кожному роботу дав. Ці підмітають, ті виносять, Тамті траву довкола косять, Щоб терем краще виглядав; Усе те князь, мов переочив, Заїхавши, з коня зіскочив І в хату поспішив мерщій. Там, заки джури ще наспіли, Гукнув, аж шиби задзвеніли: «Стрілецьку шапку й однострій!» І я побіг сяк-так прибратись, Помитись трохи, причесатись, Стрясти представника тягар. Хай інші вже проводять діло! Та лихо