Скоропад - Роман Григорович Купчинський

Та залишім ту прикру тему, А йдім тепер у царство рож!» І ми пішли. В городі квітів, Мов збіглися з кількох повітів. Дивлюсь — між квіттям будяки! — «Чому городник твій, як бачу, Дає паношитись будяччю? Воно ж заглушує квітки!» А князь на те: — «В людей так само: Чи зайдеш в ліп'янку, чи в замок, Усюди трапиться будяк. Крім цього, друже, в нашім роді Віддавна будяки в городі, А почалось воно ось як: Одного разу хан буджацький Наскочив на загін козацький І вирубав його ущент. Один мій предок врятувався, Бо хитро в будяки сховався. І звідси цей наш сантимент!» Таку пригоду розповівши, Стежками білими провівши, На лавку посадив мене І споглядав на мене збоку, Як я красками бавив око І пив повітря запашне. І він і я мовчали вперто, Нарешті князь: — «Скажіть одверто, Чи добре спали ви цю ніч?» — «Не дуже, але не жалію, Бо чув і бачив чудасію, Що буде дивом для сторіч». — «Скажіть, будь ласка, що за диво?! Спитався князь мене квапливо. — «Прийшов російський генерал». — «Ах генерал… Приходив, значить! Коли нарешті він пробачить.» — «А в серце вбитий мав кинджал». Здригнувся князь: — «У серце вбитий!.. І як той вид несамовитий Ви видержали, не втекли?! Там неодин вже клався спати, Та кожний з них тікав з кімнати, Куди їх ноги понесли.» — «Я не тікав, сидів відважно І слухав слів його уважно, Цікава розповідь була. (Це я брехав, та хто не бреше, Коли відвагу в серці креше, Як небезпека вже пройшла?!) Оповідав, як люто бився, Коли і де він відзначився, Які медалі мав за це… (Князь низько голову понурив, То торгав вус, то брови хмурив, То тер долонею лице). Згадав, як скромно до Одеси Прийшли з тобою Уесеси, Яке ти враження робив… (Князь замахав спершу руками. Та перестав, застиг на камінь І твердо в землю очі вбив). Як заварилась потім каша І як його дружина Маша Ножем позбавила життя»… (Князь, ніби вжалений, підскочив І процідив: — «Чого він хоче? Яке придумав каяття?!») — «Казав, що стихли потім плітки. Бо дійсність потвердили свідки, Що ти не винен ні за гріш»… (В князя обличчя прояснилось: — «Мені не марилось, не снилось! Коли б я знав був це раніш!») — «А на кінець тобі він радив Продовжувать рід Скоропадів. Не всі ж жінки такі, як та!..» (Князь знову замахав руками: — «Я раз на все порвав з жінками: Хай буде навіть золота!») — «Не треба, князю, золотої! А вірної, в житті меткої. Гуде ж про них історія. От — жінка нашого Романа, Чи рогатинська Роксоляна, Тереса, чи Вікторія!» Князь вус погладив, потім каже: — «Ніхто їх вірности не змаже. Це все було в часах старих! Та ви про наші дайте доказ, Що серце в жінки не на показ, А зміню погляд свій на них». — «Немало, князю, їх і нині, Не так вгорі, як удолині, Та їх достойні імена Ніхто ніколи не запише І для потомків не залишить,