А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

Ніби з вами і зі мною Щось творилося. А я й досі ще милуюсь Тим видовищем, Яке нині називаю - Вже... чудовищем. 12.6.2000 р. ДУМИ МОЇ Думи мої, думи мої! До чого ж я постарів, Ну хіба ж таку красуню Я колись пройти зумів? Думи ж мої, думи ж мої! Рано ти розрюмсався, Щоб така як ця гукнула Знаю й не задумався. 30.7.2008 р. ЩЕДЕВР Я свій останній поцілунок Хотів би вам подарувать, Але на жаль я ще й сьогодні Не знаю, як про це сказать? Моє життя без вас то - муки, І світ нестерпно став сумним, І ваші очі, ваші руки У пам'яті моїй, як дим. Вам зараз, знаю, не до мене Що не кажіть - медовий рік, І ваша здійснилася мрія, В вас - двохметровий чоловік. Але за вас переживаю, Бо де лягаєте з ним спать, Як ліжка в нас - наскільки знаю Десь метер девяносто п'ять? Мабуть з зігнутими ногами Так і лежить він цілу ніч, Й любується до ранку вами Таким щедевром - звісна річ. О, як йому я співчуваю І, навіть заздрю, так сказать! Бо щоб таку відгрохать кралю? - Треба крім росту й ще щось... мать. 2.10.2007 р. ЧИШО Повну пазуху багатства Мамка татку принесла, Сіла в хаті на дивані І розмову повела: -Ну так що робити будем, Зразу спати... а чи що? -Ти спочатку дай вечерять, Ну а потім вже й чишо... 18.9.2007 р. ПОГОВОРИЛИ Йде дівчина б'юстом грає, дріботить, Так і хочеться дівчину зупинить, Я кричу їй удогонку: не спіши, Що ти в пазуху сховала, покажи? А дівчина посміхнулась, Подивилась на уси: -Може й те вам показати - Що ховаю я в труси? Хлопець теж не розгубився /Мав язик як ураган/, -Якщо є таке бажання, Навіть радий буду вам. Дівка глянула на хлопця, Мов козулька з лободи, -Всеодно ти там не знайдеш Більш нічого крім біди. Хлопець хитро посміхнувся, А не брешеш? Не скажи... Може я тобі й повірю, Та спочатку - покажи... 19.9.2007 р. ПЕРЧИК Ну ж в дівчини і стегенця! - Й нехотів би а заліз, Щоб знайти між ними 'перчик', Що сховався в шовку кіс. І під зорями у полі Де викрикують півні - Цілу б ніч я 'гриз той перчик', Щоб дозволила мені. 17.9.2007 р. Я ВАС ЛЮБЛЮ! Які любові є на світі - Я ними всіми вас люблю, Бо ви для мене, ніби квіти, Що манять вогником в гаю. Чи то прийшло моє прозріння, Чи я, можливо, постарів, Чи появилось помрачіння Від ваших випещених брів? Що я пройти проз вас не в силах, Аби хоч як не зачепить, І звідки та у мене сила Як вас побачу - хочу жить? Не знаю, що мені робити, І як увагу заслужить, Чи може взять мені й заплакать, Чи як дитину розсмішить? Сказав я це і засміявся, Мов після чарочки вина, Ну як ти випросиш в людини Все те - чого в її нема? 2.7.2007 р. СОНЦЕ НАД ГОРОЮ Як сонце сходить над горою - В нім бачу посмішку твою, Таку ж далеку й недосяжну, Як і невимовно - близьку.