Трофей бандита 2. Хворе кохання - Альбіна Яблонська
Іноді буває так, що твій мозок відмовляється вірити в те, що відбувається. Він наполегливо не довіряє очам, поки на всі сто відсотків не переконається, що побачене щойно — реальність, а не сон. Приблизно так у мене було в день весілля, коли мій білий лімузин обстріляли і мало не спалили. Я до кінця відмовлялася вірити, що за мною прийшов той самий Чорнов. Макс здавався мені кошмаром — жахливим, неминучим, але все ж таки нереальним... Хоча насправді все було не так. І я з цим навчилася жити, я звикла до цієї думки.
І так само я почувала себе в ту мить — той момент, коли після безглуздих плутань по борделю... я раптом натрапила на власного нареченого.
— Роберт? — злякалася я й інстинктивно простягла до нього руки. Щоб зрозуміти — мені здається, чи це по-справжньому. — Це ти?
Я доторкнулася кінчиками пальців до його як завжди поголених щік. Тільки цього разу вони не випромінювали впевненості, не вабили природними зморшками посмішки. Ці щоки були блідими як ніколи раніше. Чоловік, якого я зустріла в борделі — той незнайомий мені двійник мого Баттона — він був шокований і наляканий, як і я. Він не зводив з мене очей і не міг вимовити й звуку.
Але потім цей хлопець знайшов у собі сили і сказав одне-єдине слово... Хоча краще б він промовчав. І я спробувала б переконати себе, що це просто близнюк. Просто хтось схожий на того, кого я мріяла бачити своїм чоловіком.
— Алісо? — видав він, не знаючи, як на це реагувати.
А мене немов струмом вдарило.
Я відірвала свої руки від блідого обличчя незнайомця і зробила кілька кроків назад, притулившись до стіни. Це не міг бути Роберт, ні! Хто завгодно, тільки не він! Це не міг бути він, не міг! Це не могло виявитися правдою...
Баттон був у білій, майже повністю розстебнутій сорочці. Комір — забруднений червоною помадою. Ширинка штанів була теж розстібнута, наче нею щойно користувалися за призначенням. Мій дорогий наречений, який завжди одягався з голочки, був безглуздо розпатланий, ніби після бурхливої ночі. А може... розпущеного дня? Адже крім зім'ятої сорочки на його плечі висіла повія.
— У... Роберто, — пхикала вона, смикаючи Баттона за руку. — Ходімо назад. Ти ще не кінчив...
Ця картина раптом подіяла на мене, як будильник. Як відро холодної води, перекинуте на голову. Я починала згадувати всі мої страждання через те, що я боялася йому зізнатися у помилці. Так боялася шокувати його, травмувати душу свого обранця брудними подробицями минулого... і сьогодення. Я ж мов дурепа вірила, що наші стосунки ідеальні, і я реально повинна бути вірною, хоч би якою склалася моя доля. А він тим часом...
— Ну привіт, коханий, — видихнула я, коли змогла приборкати пульсуючий шок. — Хто ця соска?
Проте Роберт не знав, що мені відповісти. Тут і відповідати було нічого. Ми раптом зустрілися в борделі, і я бачу його в компанії шльондри. Які можуть бути коментарі?
А от "соска" не розгубилася.
— Це ще що таке?! — нарікала вона, махаючи в мене руками перед носом. — Пішла геть! Це мій клієнт, а не твій! Зрозуміло?!
І тоді я взяла її за волосся і підняла руку так високо, як тільки дозволив викид адреналіну в мене у крові.
— Слухай-но сюди, підстилко... — дивилася я в очі бідолахи, яка навіть не уявляла, у що вплутувалась.
— А! — волала вона, безпорадно танцюючи на самих носочках. — А-А-А-А!
— Раджу тобі валити звідси. І швидше. Тобі зрозуміло?
— Відпусти! — брикалася вона. — Відпусти мене, м'єрда! КОНЧУДА!
— Тобі ясно? — повторила я.
— Ясно! Ясно!
— Хутко марш звідси! — відштовхнула я повію.
Але вона ніяк не могла змиритися з поразкою.
— Що за діла взагалі?! — верещала вона. — Мальдіто сеа! Де це таке бачено, щоби новенькі відбирали у бувалих постійних клієнтів?!
— Постійних клієнтів? — повторила я здивовано. — Отже, Роберто твій постійний клієнт? — починала я нервово сміятися.
— Та пішла ти на хрін! — тицьнули мені в обличчя середній палець.
— А я тільки з нього, — знизала я плечима. — Що далі?
— Я обслуговую містера Баттона вже не перший рік, між іншим! Зрозуміла, сука?! Ось зараз я все доповім Жасмін — вона тебе швидко причеше! Ти про це пошкодуєш!
Поки я безрезультатно боролася з мафією й намагалася не стати хвойдою, будучи в одній білизні посеред борделю, Роберт просто розважався з повіями!
— Якого дідька, Алісо?! — вирішив він напасти першим. Як найкращий захист.
— Це ти в мене питаєш?!
— Так! Що ти робиш у публічному домі?!
— Очманіти! — була я шокована не по-дитячому. — Це ТИ що робиш у борделі, Баттон?! Адже ти маєш бути в Японії! Хіба ні?! — трясла я руками, намагаючись висловити свій шквал емоцій. — Ти ж у Токіо, бляха! У ТОКІО! Хіба ні?! Це твоє Токіо?! Це воно і є?! Твоє Токіо, так?! Це сюди ти літаєш під виглядом відряджень?! А Лондон?! А Париж?! Вони також тут?! І Пекін, і Москва?!
— Послухай, кохана, — намагався Роберт угамувати цей скандал на корені. — Це все не те, що тобі здається.
— Серйозно?! — відсахнулася я. — А чим це має здаватися?! Ти ведеш тут переговори?! Ти шукаєш тут меценатів?! Залучаєш кошти для соціально важливих проектів, так?! А може, ти просто допомагаєш знедоленим із власної кишені?! За просто так даруєш бідним повія гроші, щоб їм було, на що жити?! Тому що от мені чомусь здається, що ти їх за це трахаєш, Роберте!
— Алісо! — підвищив він голос і спробував схопити мене за руку. — Годі це кричати!
— ТРАХАЄШ! — репетувала я з принципу. — ТИ ВСІХ ТУТ ШПЕКАЄШ, ПОКИ Я ПРАЦЮЮ!
— Та затули ти вже рота нарешті! Не ганьби мене!
— НІ! — сперечалася я знову і знову. — ТИ ЇХ ТРАХАЄШ, БАТТОН!
— ЗАТКНИСЯ! — гаркнув він і з розмаху вдарив мене по обличчю.
— А!
Він зробив мені боляче. Але після всього того, що я пережила, цей ляпас здавався суто символічним. Як закономірна плата за можливість оголити його обман та неправду, його лицемірство та підлість. Вероломну зраду, коли я виживаю з останніх сил і хочу, щоб проект не був закритий, як десятки інших. Які пограбував мій наречений.
