Трофей бандита 2. Хворе кохання - Альбіна Яблонська
— А що ж тоді?
— Що тоді? Ну... пропоную просто поговорити. Як я бачу, ти саме з тих дівчат, з якими треба просто побалакати, встановити нормальний людський контакт, правда? — спитала Жасмін і присіла за столик, взявши до рук пляшку вина, що стояла разом із фруктами. Для романтичної атмосфери. — Хочеш випити?
— Випити? — перепитала я здивовано.
— Ага, — кивнула мені сутенерка, — сьорбнути трохи, лише на пальчик. Ні?
— Ну... — задумалася я про можливі плюси та мінуси такого вчинку. — Мабуть, ні. Я відмовлюся. Вибачте.
— Та... — відмахнулася вона. — Тобі нема чого вибачатися. Ти, навпаки, молодець. Ти ж на роботі. А на роботі пити не можна. Тож... — замислилася Жасмін, — тож перевірку ти успішно пройшла, — сміялася вона надзвичайно заразливим сміхом. — Підсідай до мене.
— Але ж я не...
— Нічого, сідай. Ти не п'єш, та я сама вип'ю.
Я неохоче підійшла до столу і сіла на другий стілець. А Жасмін зі знанням справи відкоркувала пляшку і налила собі вина у фужер.
— Вибачте, що я... що клієнт залишився незадоволеним.
— Угу, — принюхалася дама до вина і трохи пригубила. — Як тебе звати?
— Мене? Ну... мене звуть Аліса.
— Чесно?
— Чесно, — кивала я, спостерігаючи, як Жасмін спустошує келих дрібними ковтками.
— Гадаю, ми просто не зрозуміли одне одного, от і все. Нам треба трохи часу, щоб потоваришувати... Це нормально, — знизала вона плечима і допила вино.
— Так, напевно, ви маєте рацію.
— Ти заміжня?
— Ні, незаміжня, — відповіла я чесно.
— А була? — не полишала теми Жасмін.
— Ні. Не була. Я ніколи не виходила заміж.
— Ясно... Вип'ю ще трішки. Вино таке смачне. Воно тут уже кілька років так стоїть, і ніхто його ніколи не п'є... — наповнила Жасмін свого келиха наполовину і розчаровано додала: — Усі тільки трахаються. І трахаються... — Вона влила в себе залпом вино, а потім знову повернулася до свого питання. — Ні, скажи мені чесно... Ти що, справді незаміжня? Така гарненька і без мужика?
Мені було ніяково брехати їй знову і знову. Бо щоразу здавалося, ніби сеньйора бачить мене наскрізь і чує запах брехні за кілометр. Вона ніби знала, коли я кажу неправду.
— Так, — повторила я. — Я незаміжня. Це правда.
— Я тобі не вірю, — супилася вона. — Це не може бути правдою. Покажи руку. Покажи мені ліву руку, щоб я переконалася, що на ній немає обручки.
Моє серце чомусь стало битися вдвічі частіше. Вона просила мене робити прості, але водночас трохи дивні речі.
— Ось, — невпевнено підняла я вгору руку, на якій дівчата в США носять обручку. — Кільця немає.
— Вибач, я погано бачу. Дай її сюди, поклади на стіл. Поклади руку на стіл, щоб я добре її бачила під світлом лампи...
Пульс починав зашкалювати, але я все ж таки дала ліву руку Жасмін, щоб вона точно роздивилася, що їй потрібно, і відстала від мене зі своїми безглуздими розпитуваннями.
Але як тільки я поклала долоню на стіл, вона міцно її притиснула і з розмаху вдарила по пальцях пляшкою.
— А-А-А-А!!! — репетувала я, звиваючись від нової порції болю. — А-А-А-А-А! Чорт! Чорт! Чорт! БЛЯХА!
Жасмін дивилася на мене спокійним і втомленим поглядом вовкодава. Вона мовчки дістала з тумбочки нову пляшку і поставила її на місце старої, іронічно здмухнувши зі скла порошинки.
— Ти маєш розуміти, Алісо... — говорила вона, схрестивши руки на грудях. — Багато наших клієнтів — це не просто клієнти. Не просто якісь ліві люди з грошима... Це не лише дідки та зразкові сім'янини, обділені жіночою увагою. Це також і ділові партнери дона Раміро... Навіть не намагайся говорити з чоловіком про щось інше, крім сексу. Хіба що він сам захоче тобі розповісти про це. Але більшість наших клієнтів — заможні і навіть відомі люди, які не хочуть патякати про своє публічне життя, особливо в публічному домі. Все суворо конфіденційно. Затямила?
— Так, — шморгнула я носом. — Затямила.
— От і добре... Зараз направлю до тебе нового відвідувача. Дивись не дурій. А то вдруге ти так легко не відбудешся.
Вона знову це зробила — жорстоко покарала мене за "погану поведінку". Тепер ліва рука тремтіла від невгамовного болю, я не могла поворухнути й пальцем. Але Жасмін хотіла, щоб я працювала. Щоб все одно обслуговувала клієнтів, попри все. Немов справжня повія, яка не мала нічого спільного зі звичайними "нормальними" людьми зовні будівлі.
Проте я не збиралася здаватися. Зрозуміло, я не могла просто з'їсти це і підписати договір з Сатаною, поставивши кривавий відбиток пальцем унизу сторінки. Я була впевнена, що з цього лабіринту є вихід. І якщо тут мені не здатні допомогти чоловіки, які приїжджають у бордель, то я знайду того, хто допоможе... Або ж зроблю це сама, без допомоги. Інакше Жасмін мені переламає усі пальці.
— Тук-тук, — почулося за дверима. — Я можу увійти?
— Звичайно, — блищала моя посмішка лукавством. — Ось тільки одне питання — ви про кімнату чи про мене?
— Що? — не зрозумів мого тонкого жарту сивий чоловік років так точно за шістдесят. — Вибачте?
— Звісно. Я готова прийняти вас. І обслужити за повною програмою.
— О... — зрадів клієнт і дістав із внутрішньої кишені свого пальта гаманець. — Тоді я заплачу вдвічі більше... За повною програмою я вже давно не мав, — хвацько посміхався він, оглядаючи мої форми. — Але спочатку я роздягнуся. А то я бачу... ви вже при повному параді.
— У всеозброєнні, — підказала я і чемно допомогла чоловікові роздягнутися. — Бажаєте чогось особливого?
— Особливого? — так і заблищали його вицвілі очі. — Це мене заводить... Наприклад?
— Наприклад із мотузкою.
— З мотузкою?
— Ага, з мотузкою, — повторила я із пристрастю.
— А що можна робити з мотузкою, моє сонце?
— О... ви навіть не уявляєте, — пригадувала я уроки Макса. — З мотузкою можна робити будь-що. Багато… багато цікавих речей.
