Трофей бандита 2. Хворе кохання - Альбіна Яблонська

— Оскільки ми поки що не намацали зв'язків на новому місці, то я пропоную звернути увагу на транзитні цілі.

— Транзитні? — примружилася я. — Це як?

— Ближче до справи, Чорнов, — буркнув Асафа і присмоктався до віскі. 

— Коротше, є поїзд... Він проїжджатиме завтра опівдні по гілці за три сотні кілометрів звідси. 

— Що за поїзд? — спитала Стелла, схрестивши руки на грудях. 

Їй було явно незвично слухати, а не розповідати самій. Цього разу Макс самостійно розвідав обстановку і прийняв рішення, не запитавши її поради.

— Пасажирський експрес. Його орендує на приватний рейс один сенатор для себе та членів своєї сім'ї.

— Ого, — здивувався Буч. — Сенаторів ми ще не грабували. Сподіваюся, Сенат не оголосить нам після цього війну... пф... 

— Замовкни, Буч, — продовжував Макс ігнорувати загальний скептицизм. — Я не знаю, чому цей хлопець вирішив їхати поїздом, а не летіти літаком, але його рішення нам явно на руку.

— Може, — припустила я, — сенатор просто боїться літати. 

— Ну так, авжеж… — засумнівався Асафа. — Швидше, хоче здаватися ближче до народу... Адже вибори на носі.

— Так чи інакше, — резюмував Макс, — є надійна інформація, що ця шишка везтиме з собою тридцять лимонів для підкупу виборців.

— Тридцять лимонів? — мало не поперхнувся Асафа. — Кхе-кхе... Чувак, це точно пруф?

— Так, джерело надійне. Інкасатори завтра відвантажать на залізничну платформу шість важких сумок по п'ять мільйонів у кожній. І це наш шанс.

— Хм, — здивувався Буч, — то ми братимемо їх на вокзалі?

— Ні, — відповів Макс, — на вокзалі буде надто багато охорони. Грабуватимемо вже сам потяг.

— Грабувати поїзд? — повеселішав Асафа і дістав з-за пояса револьвер. — Іха! Прямо як шалені пси зі старих вестернів! Чорт... де мій капелюх? 

— Скрізь, — посміялася я над горе-ковбоєм. — На вулиці багато шматочків.

— Сто-стоп, — не розуміла Стелла, — а чому ми грабуватимемо поїзд? Адже там напевно буде теж купа охорони.

— Так, це правда, — кивнув Макс, — але вони не зможуть викликати підкріплення. Шанси трохи вирівнюються. 

— Пф... — хитав головою Буч. — Але ж вони будуть озброєні. Інкасатори напевно з автоматами, в броніках та з іншою фігнею. А що буде у нас?

— Ну, власне, нічого, — трохи дивно відповів Макс. 

— В сенсі?

— В прямому. Нас ніхто не пустить на поїзд, якщо у нас буде бодай один ствол або ніж. Зброя — табу, нас обшукуватимуть із пристрастю.

— Гей-йоу, чоловіче! — обурився Асафа. — Я так не граю! Що ми тоді там забули? Який нам сенс сідати на цей поганий поїзд, коли в нас не буде навіть поганого пістолета, га?!

— Ага, — посміхнулася Стелла, — розмріявся... нас туди взагалі ніхто не пустить. Це приватний чартер. Для сенатора. Та ще й із величезною сумою грошей. Потрапити на такий поїзд неможливо навіть теоретично. Тим більше для нас — ми не політики, не чиновники... З якого фіга комусь продавати нам квитки на приватний рейс?

— В останньому вагоні, — розповідав Макс про важливу деталь, — їхатиме дочка сенатора... Дівчисько завтра відзначає день народження. Тож там буде весела вечірка. Прямо в дорозі. На цьому самому поїзді... Ось ця вечірка — і є наш квиток на потяг із тридцятьма мільйонами мертвих президентів. 

— Пф... — не надто вірив Буч, — і що це нам дає? Хочеш сказати, ми вже у списку запрошених віп-гостей? Невже ми схожі на однокласників доньки сенатора?

— Ні. Але дбайливий татко замовив їй на днюху аніматорів.

— Аніматорів? — хихикнув Асафа. — Та скільки років цьому дівчиськові? Дев'ять?

— Їй вісімнадцять.

— Ох, ніфіга собі! — підняв Ас свої чорні брови. — І татко замовив їй аніматорів? Він взагалі у своєму розумі? Ці батьки взагалі знають, чим у такому віці займаються їхні дочки на дні народження? Аніматори, бляха... От уже не заздрю ​​я тим хлопцям, що розважатимуть обкурених тінейджерів на вечірці. Та ці молодики заб'ють аніматорів ногами і ще селфі зроблять із теплими трупами! Це просто чорт на палці. Аніматори, твою маму... Та хто взагалі погодиться бути аніматором на такій вечірці?

— Це ми, Асафа, — підвів Макс межу і пояснив для тих, хто ще не зрозумів: — Ми вдамо аніматорів і одягнемо костюми популярних супергероїв. Ми підмінимо цих хлопців і видамо себе за веселих клоунів, які прийшли, щоб розхитати як слід движуху. А коли движуха розхитається до певного рівня, ми просто пустимо цю хвилю по всьому потягу і в метушні поцупимо бабки.

— Що? — не вірив своїм вухам Асафа. — Отак усе просто? Прям заявимося в червоних трусах поверх штанів і візьмемо на плечі шість мішків, набитих баблом? Оце і є ваш план, Капітан Оптиміст?! 

— Так.

— А як ми потім заберемося з цього поїзда, що прямує до Вальхалли? Адже нас обов'язково скрутять у баранячий ріг на першому ж вокзалі. Пропонуєш просто стрибати у відчинені двері на повному ходу?

— Ні, — відрізала Стелла, — ми так ноги поламаємо. Потрібен транспорт.

— Нічого, — запевнив Макс, — я вже знайшов для нас рішення. Розбирайте ось костюми.

Проголошений Максом план усіх спантеличив — не сумнівався в ньому, здавалося, тільки сам ватажок. Але варто йому було розкрити перед нами коробку з маскарадними костюмами, як про небезпеку всі дружно забули, а руки стали розбирати строкате ганчір'я, ніби ми діти на Хелловін.

— А-ха-ха-ха! — кричав як божевільний Асафа, риючись у купі вбрання. — Завжди мріяв сказати: "Цукерки або смерть!"

Макс прийняв мудре рішення і подалі прибрав руки від коробки, щоб не відірвали ненароком пальці.

— Там є три чоловічі вбрання та два жіночі, — прокоментував він у метушні. — Дивіться не переплутайте.

— Так... — видихнула Стелла і приклала до грудей комплект із облягаючої кольчуги та ультра-короткої спідниці. — Тут, зважаючи на все, відсутня нижня частина. Цицьки ще абияк прикриті, а ось дупа реально гола... Можеш брати собі, — шпурнула вона костюм мені просто під ноги.