Трофей бандита 2. Хворе кохання - Альбіна Яблонська
— Та ти сам чмошник! — огризнувся хлопець. — Тебе сюди не кликали, старий! І якщо ти йшов на збіговисько негрів-трансвеститів, то це точно не до нас! Тут ми з такими, як ти, розправляємось дуже жорстко, затямив, чмо?!
До закипаючої парочки почали підходити хлопці міцної статури, щоб швидко провчити навіженого в химерному вбранні. І навіть студенти аж ніяк не героїчної зовнішності вливали собі в рот залишки пива і готувалися до мордобою. Відлік пішов на хвилини, і для початку бійки потрібен був бодай примарний привід.
Розуміючи це, рушили до Ямайки і ми. Звісно, розкидати по стінах п'яну молодь ми не планували, але якщо за Асафу не заступитися, то від нього живого місця не залишать.
Проте наступної миті ситуація пішла зовсім іншим руслом.
Асафа підніс до губ мікрофона і... почав співати речитативом:
— Ох даремно ти, пацанчик, починаєш нашу бійку!
Я провчу тебе і трахну, наче власну покоївку!
(— ЩО?! — був шокований хлопець)
Я Асафа — крутий мен! Хоч ти не знав, та я з Ямайки!
І сюди я прилетів, щоби забрати твої бабки!
Ти боїшся — я це бачу по очах! В тебе трясучка!
Завали вже піддувало — верещиш, неначе СУЧКА! — вигукнув Ас із величезною насолодою.
Проте радість випромінював лише він. В усьому вагоні стало тихо, мов у вакуумі — ми ніби вийшли у відкритий космос. Було чутно, як стукотять колеса по рейках. У такій цілковитій тиші я могла розрізнити ледь вловимий скрип диско-кулі, що обертається на стелі. Але всі люди мовчали у шоці. Шокований був і Макс.
А от пай-дівчинка в рожевому раптом відкрила рота і видала:
— Це просто обісратися як круто. Хочу ще.
— Та-а-к!!! — заревів вагон, і натовп почав плескати в такт речитативу нашого стрільця.
Діджей поставив кльовий біт і зробив музику гучніше.
— Ну що,— кричав Асафа,— зжерли?!
— Так! — відповів натовп.
— Хочете іще цього лайна?!
— Так! — кричала найголосніше іменинниця з дивана.
— То слухайте, молокососи! — підігрів натовп Асафа і знову обрушив на людей свій ямайський реп:
— Гей ти, дрібне! Тобі двадцять уже є?!
Ти вже голив обличчя?! Секс був — нє?!
В тебе написано на лобі: "бажаю смерті тобі"!
Жадав врубать мені по морді — бачити в труні?!
Ото тобі ще пощастило! Без ствола я, мов на зло!
І навіть молот той хрін стибрив, тож базарю — повезло!
Бо я би той свій молоток тобі запхав аж до НИРОК!
— Мочи далі! — кричала вечірка.
— Йоу-йоу-йоу-йоу! — стрибав Асафа і підморгував Максові. — Давайте, бляха, танцюйте! Хіба ви не цього хотіли?!
Майже очевидний провал раптом виявився рятівним кругом, і ми ввірвалися в коло тріумфуючих молодиків, щоб кувати залізо, поки гаряче.
— Час брати бика за роги! — крикнув Макс, плескаючи в долоні. — Як би нам заманити їх у інший вагон, га?!
Бажаючи зробити свій внесок, я вихопила мікрофона й закричала в дусі Асафи:
— Вам весело, шльондри?!
— ТАК! — була очікувана відповідь.
— Ви хочете більшого?!
— ТАК!
— Ви хочете, щоб свято тривало?!
— ТАК!
— То, може, ми заглянемо до сусідніх вагонів і розширемо тусу на весь потяг?! — підвела я їх до самої межі.
— ТАК! — кричали п'яні слухачі.
Але іменинниця трясла дорогою зачіскою:
— Нам не можна! — поставила вона руки хрестом. — Мені не дозволяють виходити звідси!
— Ой-ой-ой... — хитала я головою і нахабно сідала на колінця до доньки сенатора.
— Тихіше-тихіше! — дав Макс сигнал діджею, щоб він зменшив гучність.
— Яка ти бідолашна, — жаліла я міс Джефферсон і гладила її по голові. — Батько забороняє тобі залишати вагон?!
— Так, — похнюпилась вона. — Він каже, що надто зайнятий і не може провести цей день зі мною. Проте й мене нікуди не відпускає. Тож доводиться тягатися скрізь за батьком...
— Як це сумно, — витирала я вдавані сльози на своїх щоках. — У такий день щиро хочеться розважитися на повну, вірно?
— Звичайно, — погодилося дівчисько. — Але завдяки вам мені дуже весело.
— Це круто! — запалала я радістю і кинула вудку з гачком: — А ти хочеш, щоб стало ще веселіше?!
— Ну так, звичайно. Чому б і ні, — знизала плечима іменинниця.
— Хочеш, я розповім тобі один секрет?
— Секрет?
— Так. Це секрет подарунку твого батька.
— Що? — насупила дівчина свої тонко вищипані брови.
— Насправді твій тато тебе дуже любить і цього дня... тільки нікому не кажи, це секрет, — приклала я палець до губ. — Обіцяєш зберігати таємницю? — питала я у всіх на очах.
— Гаразд, — нервово посміхнулося дівча.
— Твій тато сказав мені, що орендував для тебе та твоїх друзів окремий острів у Карибському морі та...
— Що?!
— І по приїзді на вокзал на вас усіх чекатиме літак, і ви всі дружно вирушите на свято мрії…
— Що, серйозно?! — природно, не вірило дівчисько.
— І там буде стриптиз. Цілих три гарні стриптизери, — підсолодила я пігулку до немислимих висот.
— О! — схопилася на ноги іменинниця, мало не скинувши мене на підлогу. — ОЧМАНІТИ! А-А-А!
— Очманіти, — повторив Асафа, — а вона рубає фішку, маза-фака. Так спритно обдурити...
Проте це була тільки прелюдія. Я вдихнула більше повітря і закричала:
— Ну ж бо, давайте підемо до тата й скажемо йому дружне "ДЯКУЄМО"!
Прикриватися дітьми — це соромно та підло. Але в нашій ситуації було одразу два виправдання. По-перше, це давно не діти. А по-друге, батько цієї наївної мажорки мав намір пустити свої тридцять мільйонів на підкуп виборців. Якоюсь мірою наша банда творила добро: ми потрапили на цей поїзд для того, щоб чинити правосуддя над ошуканцем. Використавши проти нього його рідну дочку. І, як не дивно, у нас це виходило.
— Тут-тук! — постукала у двері донька сенатора, і їй відчинив кремезний охоронець.
