Трофей бандита 2. Хворе кохання - Альбіна Яблонська
— Що ж, — приготувалася я, — давай спробуємо. Хух... Раз... два... три... А!
Я натиснула на гачок і побачила, як гарбуз розриває на дрантя — його соковиті шматки розліталися на всі боки, а від колись цілісного овоча залишалися лише спогади. Проте потім я побачила... та й почула, як на відстані витягнутої руки вигоряє порох, перетворюючись на клуби сизого диму. А за мить мої руки відчули пекельну віддачу — револьвер раптово смикнувся, намагаючись зробити шалене сальто, і вдарив мене дулом прямо по руці.
— Так! — вигукнув Асафа, проводжаючи поглядом гарбузові друзки.
— А-а-а! — корчилась я від болю, випустивши з рук ненависного револьвера. — Моя рука! У-у... а... чорт... як же боляче...
— Та що з тобою не так, чіко?!
— Що зі мною не так?! Та твій "малюк" мало не відірвав мені руку по самий лікоть! Ось що не так! Бляха... міг і попередити, що буде так боляче...
Моє перше знайомство зі зброєю виявилося не просто невдачею — це був справжній жах. Не розумію, як я примудрилася влучити в гарбуза (напевно, завдяки слонячому розміру кулі), але стріляти з такої гаубиці я точно не могла. Навіть фізично.
Зап'ястя боліло, шкіра на долоні почервоніла, мені було страшно через те, що я могла так зламати собі кілька пальців. Проте Асафу турбував лише пістолет.
— Ти що наробила, принцесо, га? — волав він, стоячи навколішки перед кинутим мною револьвером. — Ти що це коїш, рукожопа?! Як можна так поводитися зі зброєю, га?!
Асафа дбайливо підняв "малюка" і почав здувати з нього порошинки, перевіряти, чи не потрапив пісок у дуло, і уважно заглядати в кожну дірочку барабана.
— Ой, та пішов ти... Теж мені вчитель, бляха.
— Та сама ти пішла! — розвиступався патрон усіх пукалок на світі. — У тебе просто клешні не з того місця ростуть, от і все! — махав руками Асафа, наче відганяючи настирливу муху. — Типова ніжна квіточка... За все своє життя нічого важкого, окрім члена, в руках не тримала! А револьвер — це тобі не дрин, принцесо! Тут потрібна спритність...
— Ха-ха-ха... — реготала Стелла, стоячи неподалік. — Стрілець із тебе фіговий... У кого стріляти хоч зібралася?
Я хотіла сказати їй чесно, але поряд були інші члени банди. Тому вирішила обмежитися промовистим жестом...
— Хах, чуєш ти... — грізно мружилася Стелла. — Я тобі зараз візьму і відстрелю твого сраного середнього пальця!
У неї так і свербіли руки підійти й почати бійку. Але до нас доречно встиг Макс.
— Що тут трапилося? — спитав він стурбовано. — Що з тобою? Що з рукою? Покажи...
Незважаючи на те, що сталося з нами там, під мостом, наші з Максом стосунки так і залишилися у підвішеному стані. Просто тепер я не хамила йому, не повторювала, що ненавиджу й бажаю смерті. А він, у свою чергу, ставився до мене помітно м'якше. Гадаю, він і справді злякався, мало не втративши мене... Втім, я й сама тоді багато про що задумалася — чимало речей мені довелося переосмислити.
Але спали ми все одно по різних ліжках. Хоча й у спільній кімнаті.
— Нічого серйозного, — відповіла я і дала Максу оглянути долоню з усіх боків.
— Не вивихнула?
— Наче ні.
— Спробуй зігнути пальці... тут не болить? А тут? — Він з усією серйозністю мацав мою кисть і хотів переконатися, що все гаразд. Іноді мене така турбота трохи лякала. А іноді — навпаки. Насправді, мені подобалося, коли він це робив. Коли Макс знову до мене торкався...
Далося взнаки те, що в мене давно не було сексу.
— Та гаразд. Все нормально, — запевнила я Макса. — Просто я незграбно стріляю.
— Нічого. Спочатку всі так стріляють. Адже Асафа теж не з пушкою в руці народився.
— Ні, все так і було, — кривлявся Ас.
— Тобі просто треба навчитися трохи. Трохи практики — і стрілятимеш не гірше за мене, — гладив мене Макс по руці, намагаючись підбадьорити.
Проте Асафа з ним не погоджувався.
— Йоу, мен, ти чого — не бачиш зовсім?! У неї просто руки матюком стоять! Таким, як вона, ствол у руки давати не можна! — протараторив Ас, а потім додав із хитрою мордою: — Хіба що ствол, який у штанях...
— Слухай, нігга, ти мене вже дістав... — випростався раптом Макс і почав серйозно пресувати Асафу.
— А що такого, бро? Що я такого зробив взагалі?
— Ти рота свого затулити не можеш!
— Та я ж по справі базарю, мужиче! — огризався Асафа.
— По справі, значить, базариш, так?! По якій ж це, значить, справі?!
— Я кажу, що не варто довіряти їй пістолета! Вона не зможе ним нормально користуватися!
— Серйозно?! Це ти сам так вирішив?!
— Так, мужик, я сам так вирішив, маза-фака! — репетував Асафа, не боячись рукоприкладства. — Вона не годиться, чуваче! Твоїй дівці ніколи не стати бандитом, ясно?! І можеш бити мене скільки завгодно — я свої слова забирати не стану!
Асафа накричався досхочу і почав нервово клацати незарядженим револьвером. Він розумів, що Чорнову його думка не подобається. Але й мовчки терпіти мене він теж був не в змозі — я була в його очах справжнім непорозумінням. Справжнім більмом на оці. Але те, що відповів йому Макс, здивувало мене.
— Ти сліпий ідіот, Асафо... Тому що Аліса була справжнім бандитом уже тоді, коли ти ще ходив під стіл пішки і чистив ананаси на Ямайці, як тупий дикун із мачете в руках. Ти просто був ніким — голожопим пацаном, який бачив Америку тільки на картинках... А Лисеня вже тоді грабувало точки зі мною на пару... І те, що вона погано стріляє — не її вина... Це не в неї руки з дупи. Це просто вчитель у неї хріновий. От і все... А тепер залиш нас наодинці — я хочу освіжити Алісі пам'ять і показати їй, як треба правильно стріляти... Просто відвали.
Асафа мовчки зарядив "малюка". Він рипів зубами, його ніздрі роздмухувалися від гніву, але він не промовив жодного слова — а тільки звів курок і підкинув у небо свого улюбленого капелюха... Над ранчо гримнули шість пострілів, і від головного убору залишилися тільки клапті.
