Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Траплялися набагато страшніші речі. Був у мене троюрідний дід Петро. Він відсидів у таборах 5 років. Його у нас називали «власівцем». Коли був малий, начитавшись про злих зрадників на чолі з Власовим, я його побоювався і недолюблював. А потім дізнався, що «власівцем» діда Петра називали не тому, що він воював в РОА. Він був солдатом тієї зрадженої 2-ї ударної армії й знесилений від голоду потрапив у німецький полон. А звідти як «зрадник батьківщини» потрапив до таборів радянських. Лише за те, що був в полоні. І товстопикі «особісти» все допитувалися: а чого це ти здався? Чому не застрелився?
Під час Другої світової війни РСЧА втратила понад 5 мільйонів осіб полоненими. Маніяк Сталін вимагав, щоб усі вони наклали на себе руки. Щоб до тих десятків мільйонів, що їх придурок Жуков з колегами-генералами поклали перед німецькими кулеметами, додалися ще 5 мільйонів самогубців. У яких діти, дружини, наречені, матері, а чимало з них взагалі у своєму житті ще дівчини не цілували. І ці монстри ще сміли розтуляти свої пащеки й звинувачувати когось у зраді? Я не виправдовую Власова. Повторюю – за всіма законами він є військовим злочинцем. А ще він до того, як потрапив у полон, був частиною тієї страшної радянської машини. Проте, якби переді мною була дилема: кого з двох пристрелити, а кого помилувати – Власова чи Сталіна, або Власова чи Жукова – я б ні секунди не вагався.
Міф шостий. Дезорганізація управління Червоною Армією у перші дні війни частково викликана діями німецьких парашутистів, які різали телеграфні дроти, розповсюджували паніку, убивали командирів та виловлювали зв’язкових. Про це мало кому відомо навіть зараз, але жодних парашутистів не було. Справа в тому, що «видатний полководець» Гітлер у десантних військах і навіть парашутистах-диверсантах розчарувався під враженням великих (30% від особового складу) втрат десантників убитими під час операції на острові Крит і заборонив парашутні десанти.
Перший і останній раз парашутний десант на Східному фронті було скинуто 25 червня 1941 року. Взвод (34 бійці під командуванням лейтенанта Лейкса) полку спеціального призначення «Бранденбург-800» було скинуто з двох «Юнкерсів» у районі станції Богданово із завданням захопити та утримати до підходу підкріплення мости через Березину. Спецпризначенці це успішно зробили. На тому все. Решта численних яскравих сюжетів у книгах та кінофільмах – плід уяви їхніх авторів, які наслухалися спогадів «очевидців», котрі свого часу в паніці втікали, сприйнявши за парашути німецьких десантників розриви радянських зенітних снарядів, або взагалі лише чули, що «десь там, але не в нашому районі» висадилася ціла німецька дивізія парашутистів. Але для нагнітання драматичності у радянських фільмах «про війну» мільйони німецьких парашутистів – саме те. До 40-річчя Перемоги, у 1985 році на телевізійні екрани СРСР вийшла «найправдивіша» кіноепопея режисера Озерова «Битва за Москву». Так там німецький десант сипався просто на штаб Західного фронту. Та мужній і холоднокровний генерал Жуков навіть бровою не повів і свого пильного геніального погляду від карти не відірвав… Так формувався брехливий культ особистості Жукова і фальсифікувалася уява народу про війну…
Міф сьомий. Другий фронт у Європі було відкрито західними союзниками СРСР по Антигітлерівській коаліції 6 червня 1944 року після висадки у Нормандії (Операція «Оверлорд»). При цьому американці та англійці висадку всілякими прийомами затягували, аби якомога більше послабити Німеччину та СРСР і легко захопити якомога більше територій. Це все досі є складовою московського пропагандистського штампу про «винесення на плечах народів Радянського Союзу основної ваги війни». Реальність трохи інша. Другий фронт у Європі було відкрито 9 липня 1943 року після висадки союзників у Сицилії (операція «Хаскі»), яка стала прологом вторгнення до Італії у вересні цього ж року. Чому радянські псевдо-історики не вважають це Другим фронтом? Чи Італія не Європа? Бо їм так наказали з Кремля. Чому? Про це у наступній главі – там дуже цікаво буде. Навіть і зараз безсовісні фальсифікатори історії твердять, що Сицилія та Італія – то «дрібниці». Хоча Сицилія – то база, з якої союзницька авіація розбивала нафтові родовища Румунії, нафтопереробні і танкові заводи Рейху.
Фактично за півроку військову промисловість Рейху було «вибомблено», паралізовано, що спричинило його стратегічну поразку. Війну виграє той, у кого економіка сильніша. А нафта – то взагалі «кров війни». Навіть у вересні 1941 році Вермахт на Східному фронті отримав лише третину від необхідних обсягів пального. А у 1942 році – 1/6 частину. Московські фальсифікатори твердять про «основний внесок» СРСР у перемогу. Тільки забувають сказати, що знамениті «10 сталінських ударів» у 1944 році стали успішними в т. ч. й через те, що німцям не було чим заправляти свої грізні «Тигри», й екіпажі просто полишали їх серед дороги. А чому не було пального? Бо авіація союзників буквально випалила нафтові родовища Плоєшті та нафтоперегонні заводи в Рейху. Хочете ще одну картину олійними фарбами? Колишній міністр озброєнь Третього рейху Альберт Шпеєр: «Наприкінці жовтня я повідомив Гітлеру про свою нічну поїздку до однієї з частин 10-ї армії, що займала позиції на південь від річки По. Я побачив там «колону» з 150 вантажівок, кожну з яких було запряжено чотирма биками.
Підрозділи сухопутних військ у свою чергу через брак пального майже цілком втратили маневреність» [148]. Вантажівки, запряжені волами – цього ні в радянських, ні в сучасних російських фільмах побачити не сподівайтеся. Ви побачите німців винятково на мотоциклах і автомобілях, та ще на бронетранспортерах. Є і безпосередньо для СРСР важливий наслідок висадки на Сицилії. Ця операція врятувала Червону Армію від чергового грандіозного погрому. Тепер уже в Курській битві. Саме події в Італії змусили Гітлера зупинити наступ під Курськом і Бєлгородом, відкликати зі Східного фронту найбільш боєздатні танкові й авіаційні частини і перейти до оборони. І це після того, як німці вже прогризали другу-третю лінії оборони РСЧА під Бєлгородом та Курськом. Про це московські фальсифікатори історії народові з телевізора також не розповідають. Зате досі книжки «про війну» переповнено дурним жартом про
