Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Усього за час операції на Гамбург впало 9 тис. тонн бомб. До кінця війни було завдано ще 69 авіаударів. Аби хоч якось захистити від нищівних бомбардувань німецькі міста, Гітлер стягнув до Рейху близько 70% своєї винищувальної авіації. Що було, якби уся ця армада опинилася на Східному фронті? Головний висновок, який усі мають запам’ятати – ніхто основного внеску у перемогу не зробив. Бо нема критерію, за яким визначати.
Ось вам невеличка паралель. Видатний український фор вард Андрій Шевченко ко лись виблискував у італійському «Мілані». Був кращим бомбардиром ко манди та Серії А. У сезоні 2002-2003 з «Міланом» здобув Кубок європейських чемпіонів (забивши вирі шальний гол) і потім став кращим футболістом Європи. Але якщо б він почав розповідати, що то він зробив основний і визначальний внесок у перемоги клубу, витягнув на своїх могутніх плечах усі звитяги – йому би м’яко заперечили: не ти, а – команда. Бо що ти сам міг би зробити без геніального Мальдіні; без чудового Каладзе; без блискучого Альбертіні; без феноменальних Пірло, Амброзіні, Індзагі, Аббьяті, Костакурти та решти тих, хто робив помітний і зовсім непомітний внесок у перемоги. Та якщо б Шевченко почав таке розповідати – йому би просто пику натовкли у роздягальні й мали б рацію. Він такого і не розповідав. Йому й на гадку не спало. Бо він знає – виграє ко-ман-да.
Путін і апологети «побєдобєсія», які картонні рейхстаги штурмують перед 9 травня, іншої думки. Ну, і нехай собі…
Міф десятий. Ми – головні переможці Японії, а американці тут ні до чого. Більше того – американці застосували ядерну зброю, коли питання перемоги над Японією, після вступу у війну СРСР і розгрому найсильнішої японської армії – Квантунської, було вирішено. Відповідно бомбардування мирних японських міст – злочин, який здійснили лише для залякування Радянського Союзу.
Тут все брехня. По-перше, Квантунська армія не була «відбірною» і «найсильнішою», а навпаки. Спочатку вона дійсно була потужною, і (увага!) виконувала роль стратегічного резерву. Тому протягом трьох з половиною років війни на Тихому океані її постійно «грабували», забираючи танки, гармати і боєздатних солдатів. На їхнє місце присилали або ненавчених юнаків, або навпаки – літніх, або обмежено годних до служби за станом здоров’я. Буквально напередодні війни з СРСР до армії було переведено ще й місцевих поліцейських – ще ті вояки.
Станом на серпень 1945 року Квантунська армія виглядала як майже неозброєний набрід з сотнею набоїв на одного солдата (включно з кулеметами) приблизно 800 літаків, половина з яких навчально-тренувальні. Боєздатними були сотня винищувачів нових моделей та 40 бомбардувальників. З 10 танкових полків, які колись мала Квантунська армія, на момент вторгнення радянських військ залишилось чотири, 2 з яких було сформовано за 4 дні до радянського наступу. Загалом на той момент вона мала близько 400 танків, переважно давно застарілих типу допотопного «Ха-Го».
Слово радянським генералам: «Згідно із «Журналом бойових дій» Забайкальського фронту, «в частинах Квантунської армії зовсім відсутні автомати, протитанкові рушниці, реактивна артилерія, мало великокаліберної артилерії; танки відсталої конструкції, малопотужні; протитанкові гармати калібру 37 і 47 міліметрів придатні для боротьби лише з легкими танками» [152].
Навіщо ж в СРСР брехали? Навіщо навіть зараз російська Вікіпедія обманює читачів, удвічі завищуючи чисельність Квантунської армії до фантастичних 1,4 мільйона? Тут, друзі, чергова таємниця. Москві треба було показати, що СРСР і у війні проти Японії зробив вирішальний внесок. А ще для того, аби прикрити чергову підлість комуністів. Йдеться тут ось про що.
Як відомо, американці застосували проти Японії ядерну зброю. Це означало, що допомога СРСР у війні з Японією, про яку домовилися в Тегерані і Ялті, стала непотрібною. Про це, зокрема, писав Черчилль: «Президент і я більше не вважали, що нам потрібна його допомога для перемоги над Японією. У Тегерані і Ялті він дав слово, що атакує Японію, щойно німецьку армію буде переможено, і для виконання цієї обіцянки вже від початку травня почалося безперервне перекидання російських військ на Далекий Схід. Ми вважали, що ці війська навряд чи знадобляться» [153].
Про це, за наполяганням Черчилля, президент США і натякнув Сталіну у приватній бесіді під час погулянки між засіданнями у Потсдамі. Мовляв, ми успішно випробували атомну бомбу, тому дякуємо, але питання з Японією ми вже якось самі доведемо до логічної розв’язки. Проте Сталін зробив вигляд, що натяку не зрозумів. І на Манчжурію обрушилися 5 250 радянських танків, 3 700 літаків, 30 тисяч гармат. Угруповання радянських військ налічувало 1,5 мільйони солдатів і офіцерів.
Плюс 200 тис. монгольських. У цей час, як розповідає московська пропаганда, американські імперіалісти зробили жахливий злочин – скинули атомні бомби на мирні японські міста Хіросіму (6 серпня) і Нагасакі (9 серпня). Бомбардування ці були непотрібні і злочинні. Вони не мали жодної військової мети і були спрямовані на залякування СРСР. І вислів (причому вихоплений з контексту) японського прем’єр-міністра Судзукі на екстреній нараді 8 серпня 1945 року цитують: «Вступ сьогодні вранці у війну Радянського Союзу ставить нас остаточно в безвихідне становище і унеможливлює подальше продовження війни» (там само). Загалом, не американці з їхніми бомбами виграли ту війну, а СРСР.
Так нас вчили. Тому і з Квантунської армії зробили монстра.
У реальній історії атомні бомбардування японських міст мали військове значення, та ще й яке. Висловлювання японського прем’єра московські фальсифікатори історії тикають в усі книги,
