Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Мовляв, аж до 1944 року американці від нас відкуповувалися тушонкою замість того, щоб десантуватися на Берлін. З цього витікає наступний міф…
Міф восьмий. Ми і без ленд-лізу американського перемогли б. Ця заява не витримує перевірки числами. У найдраматичніші дні оборони Москви близько 44% танкового парку Червоної армії складали американські та британські танки. Приблизно кожен п’ятий винищувач був американський або британський. Це – не враховуючи таких дрібниць, як автомашини і радіостанції, спирт і алюміній, бавовна, цукор, шкіра, каучук і ще сотні позицій. Анастас Мікоян визнавав: «…коли до нас почали надходити американська тушонка, комбіжир, яєчний порошок, борошно, інші продукти, які відразу вагомі додаткові калорії отримали наші солдати! І не лише солдати: дещо перепадало й тилу. Або візьмемо постачання автомобілів. Адже ми отримали, наскільки пам’ятаю, з урахуванням втрат у дорозі близько 400 тисяч першокласних на той час машин типу «Студебеккер», «Форд», легкові «Вілліс» і амфібії. Вся наша армія фактично виявилася на колесах і яких колесах! У результаті підвищилася її маневреність і помітно зросли темпи наступу. Та-а-ак.. – замислено протягнув Мікоян. – Без ленд-лізу ми б напевно ще рік-півтора зайвих провоювали» [149].
Робота солдата дуже важка. Вона потребує багато калорій. Без них солдат не матиме сили ні тягати важезну мінометну плиту, ні проходити маршем по 30-40 кілометрів у повній бойовій викладці, ні бігати в атаку. Практично всі ці калорії надавали американці – 4,5 мільйони тонн продовольства за війну – не жарт. А от щодо того, що без поставок за ленд-лізом СРСР довелося зайвих півтора року воювати – тут Анастас Іванович був великим оптимістом.
Бо на «зайвих півтора року» просто не вистачило б солдатів. У 1945 році підгребли усі залишки. Призвали навіть 17-річних. 25 жовтня 1944 році за постановою ДКО № 6784сс (цілком таємно) до лав загребли хлопчаків, яким до призовного віку залишалося ще 1-2 роки. Та що там 1944-й! Після страшних втрат восени 1943 мобілізували понад 700 тисяч 17-річних підлітків. Дійшло до того, що після закінчення війни багатьом солдатам довелося «переслужувати» по 3-4 роки – їх просто не було ким замінити. Але ці божевільні втрати були за більш-менш нормального рівня забезпечення бойовою технікою, зброєю, боєприпасами та харчами. Уявімо, що ленд-лізу не було. За цією програмою за війну із США та Великої Британії надійшло: понад 22 тис. літаків усіх типів, 10 тис. танків, 8 071 трактор, 51 503 всюдиходи та «джипи», 375 883 вантажні автомобілі, 1 981 локомотив і більш ніж 11 тис. залізничних вагонів тощо.
Для порівняння: за рокі війни в СРСР було побудовано лише 1 086 вагонів і 825 локомотивів. Кожна друга протипіхотна, протитанкова, мінометна міна, снаряд, авіабомба були споряджені американською вибухівкою; 6 з 10 залізничних рейок – американські; більше половини бензину, яким заправлялися радянські літаки – американський. Двигуни для найкращих у світі танків Т-34 та фюзеляжі для найкращих у світі штурмовиків Іл-2 вироблялися з алюмінію, кожна друга тонна якого прийшла з-за океану. Це попри 127 тисяч тонн пороху. Про легендарну систему залпового вогню БМ-21 «Катюша» пісні складали й красиві фільми знімали. Тільки ніхто не казав, що унікальну порохову суміш для ракет виготовляли в США. До слова, «Катюші» монтувалися винятково на платформах американських «Студебеккерів». А 5 тисяч протитанкових гармат? А 4 338 радіостанцій? І це лише верхівка айсбергу.
Якщо ви вважаєте, що можна воювати без такої дрібниці, як ґудзики або армійські черевики – помиляєтеся. СРСР за ленд-лізом їх отримав 257 мільйонів та відповідно – 15 млн 417 тис. пар взуття. Ще одна начебто дрібниця – стрептоцид. У СРСР його тоді практично не виробляли. На разову обробку рани потрібен один грам цього препарату. США надали 40 мільйонів таких грамів. Скільки солдатиків вижило, зберегло руки-ноги і повернулося до своїх частин? До речі, за постачання всього цього добра, без якого Червона Армія ніколи б не дійшла до Берліна, СРСР до своєї смерті так і не розрахувався.
Ну і, нарешті, оцінка самого Сталіна, яку передав Микита Хрущов: «Він прямо сказав, що якби США нам не допомогли, ми б війну не виграли. Якби нам довелося боротися з нацистською Німеччиною сам на сам, то такого тиску ми б не витримали і війну програли б. Ніхто ніколи цю тему офіційно не обговорював, і я не думаю, що Сталін колись письмово викладав свою думку з цього питання, але я все ж стверджую, що в кількох розмовах зі мною він відзначав, що це було саме так» [150]. Так що бравурні заяви пана Путіна є чистої води обманом власного населення. Утім, коли це Путін говорив правду…
На цьому переходимо до наступного цікавого міфу.
Міф дев’ятий. Ми винесли на собі основний тягар війни з Гітлером; ми і без союзників перемогли б Німеччину. Останнім часом, зі зростанням у Росії того, що називають «побєдобєсієм», настрої ще радикальніші – росіяни самі перемогли би, без українців. Це таке 9 травня 2014 року Путін заявив. Чим підтверджує свої слова? А дуже просто: «Тому, що ми країна переможців» [151].
Ну, і звичайно, старий московський аргумент – хто більше солдатів поклав – той і найбільший внесок у перемогу зробив. Уявімо собі ситуацію: є два батальйони – Іваненка і Петренка. Батальйон Іваненка штурмує німецький ДОТ, перед ним уже лежить сто трупів – і все намарне. У цей час троє бійців батальйону Петренка зайшли непомітно з флангу і закидали ДОТ гранатами. При цьому один боєць загинув. Хто зробив визначальний вклад у перемогу? За логікою Путіна – комбат-ідіот Іваненко. А насправді?
Диверсійна група норвезького руху спротиву. Ці 5 героїв підірвали завод з виробництва важкої води (операція «Ганнерсайд»), зірвавши ядерну програму Гітлера, яка мала бути реалізована вже наприкінці 1944 року. Чим не вирішальний внесок у Другу світову, як гадаєте? Що було б, якби Гітлер, маючи ракету «ФАУ-2», отримав ядерні заряди до неї?
Окупована Норвегія від тягувала на себе 8 пі хотних і 1 танкову дивізію Вермахту плюс надпотужний 5-й флот Люфтваффе. У самий розпал битви під Курськом і Бєлгородом Гіт лер змушений був вивести зі Східного
