Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Ще одним чинником, який переломив ситуацію з антибільшовицькими настроями частини громадян СРСР та червоноармійців – шокуюче ідіотська політика гітлерівців на окупованих територіях. Про те, як озброєні маячливою «арійською» теорією, нацисти замість того, аби поставитися до населення окупованих територій принаймні як до тих же французів, били і винуватих, і правих, писано-переписано. Навіть якщо спочатку населення України, Білорусії й окупованих російських територій ставилося до німців із різною долею позитиву – від зустрічі квітами та хлібом-сіллю до обережного настороженого оптимізму, то з часом стало зрозуміло, що нацисти нічим не кращі за комуністів.
«Радянських військовополонених не існує», – заявив Сталін. І перше, що запитували пещені, обвішані орденами «тилові пацюки» з числа чекістів у визволених із пекла німецьких таборів червоноармійців, це: «Чому ти не застрелився»?
Що вони близнюки. Гестапо облаштовувалось в будівлях, де раніше працювали чекісти, прилаштовуючи катівні НКВС до своїх потреб. У кабінетах партійців ВКП(б) за тими ж столами, вкритими зеленим сукном, всілися партійці НСДАП. А колгоспи як були за комуністів, так і залишилися за нацистів. І нацисти так само, як комуністи, вигрібали усе до зернини.
Понад усе Гітлер скоїв ще одну страшенну дурість. Він, як і Сталін, брав заручників із числа місцевого населення, яких розстрілювали, якщо поблизу того або іншого населеного пункту убивали німецьких солдатів (саме так сталося у Хатині).
Це спрацьовувало у Франції – щадячи невинних людей, французькі партизани «макі» намагалися діяти дуже обережно і не скоювати диверсій біля міст та сіл. Це спрацьовувало в Голландії. І у Норвегії. А в СРСР – ні. Більше того: секретний наказ Ставки зобов’язував командирів радянських партизанських загонів діяти саме у безпосередній близькості до населених пунктів і саме для того, аби провокувати нацистів на розправу із заручниками.
Подвиг 28 героїв-панфіловців», які буцімто під німецькі танки з гранатами кидалися – міф. А от чим відзначилася дивізія під командуванням генерал-майора Івана Панфілова – так це знищенням 50 російських сіл вогнем артилерії та спецкомандами підпалювачів.
Відставні кати та «історики за викликом» досі розповідають, що СРСР «на своїх плечах виніс основну вагу війни проти нацизму» і як головний доказ наводять страшні людські втрати. А ми заперечимо: це не аргумент.
Держава, яка гнала солдатів натовпами на кулемети й мінні поля; яка віддавала накази провокувати ворога на масові розправи над мирним населенням, аби піднімати його на партизанський рух; держава, яка застосовувала середньовічну татарську тактику «випаленої землі», коли спеціальні «смолоскипні» команди спалювали до ноги села при відступі, залишаючи на тридцятиградусному морозі жінок з дітьми просто неба – така держава не героїчна. Вона злочинна. До слова. Створення «смолоскипних» команд відбувалося у цілковитій таємниці. І їхня діяльність було засекреченою.
Знаєте, чому? Щоб потім крутити кінохроніку з пічними трубами над спаленим селом, видаючи злочини Зої Космодем`янської та її поплічників за злочини нацистів.
Нарешті останнє. Попри розглянуті вище факти, однозначно стверджувати, що народи СРСР зовсім вже не прагнули захищати свою землю, а червоноармійці (як вважає Марк Солонін) лише й мріяли про те, аби здатися у полон, буде все ж неправильним. Напевне, ближчим до істини є те, що частина людей чекала на німців, як на визволителів. Частина була сталінськими фанатиками. Частина воювала за «берези-осички», але основна маса людей була інертною.
СРСР – класичне патерналістське суспільство, в якому громадянська несамостійність виливається у пасивне підпорядкування владі. А коли влада зникає – як зникає у невідомості командир – солдати підсвідомо шукають нову, нехай це буде навіть конвоїр, що говорить гортанною незрозумілою мовою.
Тому там, де керування військами було більш-менш твердим – там спротив був серйозний, що відзначали й німецькі генерали, а там де слабшало… Новоград-Волинський укріплений район німці взяли фактично з ходу. Частина червоноармійців, переважно мобілізованих з місцевих, покидала зброю, вилізла з ДОТів