Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу - Йошка Фішер
Перетворення всеосяжних трансатлантичних відносин та активна підтримка процесу європейської інтеграції США (ще ж надто, енергійна вимога дедалі швидшої й рішучішої політичної інтеграції Європи!) могло б і справді дати різкий поштовх політичній реконструкції Заходу. США як світова держава, об'єднувана Європа як влада в процесі становлення, в поєднанні з комплексними трансатлантичними відносинами у вигляді оновленого НАТО, що втілює в собі трансатлантичні зв'язки між США і ЄС, у політичному плані спрямовані на розширену концепцію безпеки, яка поєднує військову безпеку й трансформацію таким чином, аби Захід добре підготувався зустріти віч-у-віч загрози й небезпеки XXI століття і водночас щоб ефективно скористатися своїми шансами на формування нового світоустрою, заснованого на своїх універсальних цінностях.
VI. «Велика перебудова»[218] та Близький і Середній Схід«Перешкоди на шляху, себто нежиттєздатні структури минулого, можна усунути. Цим соціальним, економічним та політичним структурам арабські країни мають покласти край, а значить їх реформувати, щоб у тисячоліття просвіти посісти у світі те місце, на яке вони заслуговують».
Доповідь про розвиток людини в арабському світі 2003[219]Події 11 вересня 2001 року дали беззастережно зрозуміти, з якого регіону наразі виходить найбільша загроза для безпеки Сполучених Штатів, Європи, а отже для всього Заходу. Це активна зона ісламського кризового поясу, який тягнеться від Атлантики до Тихого океану, — регіон Близького і Центрального Сходу. «Важливі інтереси Європи й Америки на Близькому Сході на світанні XXI століття лежать один до одного ближче, ніж коли-небудь раніше, — справедливо зазначив Тімоті Ґартон Еш. — З погляду політики атаки 11 вересня наново виявили глибокий спільний інтерес. Хай Близький Схід і лежить від Європи близько, а Америка — далеко, і в класичній геостратегії така просторова відстань означає відлеглість політичну, проте Усама бен Ладен і його соратники довели, що Атлантика може бути вужчою за Середземне море, бо в добу „глобалізації“ тероризм теж діє з всесвітнім розмахом»[220].
На Близькому Сході розташовані найбільші світові запаси нафти і газу, водночас цей регіон вирізняється дедалі гострішою політичною нестабільністю і чимраз вищими перешкодами на шляху соціально-економічного розвитку. Ці чинники в поєднанні з дуже молодим населенням, чисельність якого стрімко росте, давніми та небезпечними регіональними конфліктами, релігійно зарядженими тоталітарними ідеологіями, тероризмом, авторитарними режимами і ядерними амбіціями регіональних держав витворюють вибухонебезпечну політичну суміш, яка може бути спрямована мирно у фундаментальну трансформацію і модернізацію регіону, але може привести і до до вибуху революційного насильства. Цей негативний варіант викликав би катастрофічні наслідки для вищеозначеного регіону і для Заходу. Третій варіант, а саме стабілізація статус-кво, не змогла б стати на заваді стрімкому зростанню тиску змін. Щонайпізніше 11 вересня Захід упевнився в тому, що подальше дотримування статус-кво в регіоні водночас означало б визнання дуже великих і малопередбачуваних ризиків.
З Близького і Середнього Сходу на Захід насувається дедалі більша тоталітарно-революційна загроза, яка беззастережно використовує терористичні методи і не гребує використанням примітивних видів зброї масового знищення, бо вони потрапляють до рук терористичних організацій. Логіка стримування проти цих груп не працює, — такому розвитку подій можна завадити хіба шляхом успішної боротьби з ними. Звісно, ми стикаємося з однією з найсучасніших принципових проблем стратегічного плану, що її Європа і Америка навіть не обговорюють: чи передбачає «успішна боротьба» використання військових засобів аж до превентивної війни як інструменту регіонального реформування?[221] Чи під нею треба розуміти радше широкий проект перетворення, в якому військова боротьба обмежується тероризмом, а в іншому разі розв'язувати війну без документального дозволу Ради Безпеки ООН можна тільки з метою безпосередньої самооборони згідно зі статтею 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй?
