Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу - Йошка Фішер
Коли порівнювати сучасну Європу з Європою колишньою, з'ясовується, що європейська доба воєн і завоювань поступилася місцем епосі трансформації і приєднання. «Hard power» ЄС-Європи виразно поступається «hard power» Європи «Вестфальської», натомість його «soft power» значно зросла, і щодо цього європейцям випадає переживати не більше, ніж ніж нашим партнерам з Альянсу потойбіч Атлантики. Результати-бо цієї нової «soft power» під назвою «Європа», хай виражені у вільно конвертованій валюті політики безпеки, чудові. ЄС створив щонайменше власний магніт політичного ладу, аби зібрати докупи весь континент на основі реалізовуваних ідей «Вічного миру» і при цьому витворити нову світову державу, в основі якої лежали б принципи демократії, справедливості й свободи. Іммануїл Кант, якби народився у наш час, мабуть, по-справжньому зрадів би, побачивши Європейський союз, утім, і Томасові Гоббсу, поза сумнівом, стало б легше, і він, певно, схотів би долучитися до Кантової хвали об'єднанню Європи.
Ще ніколи не бувало так багато миру і безпеки на європейському континенті, а притягання Брюсселя, попри будь-яку недовіру і критику всередині Старого світу, не слабшає. Під час кризи в Україні виявилося, в чому власне полягає сила ЄС, — у його перетворювальній дії. А крім того, за кілька місяців після розширення Союзу на схід, випливла назовні цінність для Європи нових територій, адже нові члени ЄС та сусіди України, Польща і Литва, разом з ЄС зробили зі свого боку вирішальний внесок у вирішення кризи в Україні. Перетворення як політика значить не що інше, як експорт загальних суспільних і економічних моделей, але не гегемоніальною або навіть імперською чи колоніальною силою, а за допомогою «м'яких» чинників права Співтовариства, установ і фінансованої та контрольованої з Брюсселя економічної та соціальної реконструкції та розвитку. Політика розширення ЄС накидає принципи ліберальної демократії і верховенства закону разом із так званою «протестантською етикою» Макса Вебера всім своїм державам-членам, не більше і не менше. І вона кредитує економіко-інфраструктурний розвиток найбідніших держав-членів, що, своєю чергою, виправдовується у позитивному плані для багатших національних економік чистих донорів безпосереднім «Return of Investment» («поверненням інвестицій») у формі замовлень, а також розширенням торгівлі. В цьому полягає велика, цілком історична роль модернізації європейської політики розширення. І це перетворення узгоджується з відповідною національною традицією, не руйнує її, а здебільшого ще виразніше її зміцнює. Врешті-решт, це культурне реформування політики, права, економіки та суспільства у вступних країнах — велика стратегічна перевага ЄС, адже не йдеться про цілковите міряння їхнього саморозуміння, традицій та народної культури однією міркою.
Не треба заходити аж так далеко, як Роберт Каган, коли він каже: «Реальна зовнішня політика Європи — це політика розширення»[215], проте цілком відкидати цю тезу не випадає. Звісно, політика розширення ЄС упродовж найближчих одного-двох десятиліть, безумовно, дійде краю, бо Європейський союз упреться в зовнішні кордони. Проте стратегічний потенціал політики трансформації відтак не вичерпається; він дедалі виразніше виявляється справжньою відповіддю на виклики глобалізації та нові асиметричні загрози міжнародного тероризму. Трансформація економіки, суспільства та культури відповідно до принципів ліберальної демократії, верховенства закону, індивідуальної свободи, відкритого суспільства і ринкової економіки — так мала би зватися стратегічна відповідь Заходу на різні кризи реформування в інших регіонах, яка б спиралася на автономію регіональних культур і справжнє партнерство. В цьому старий континент Європа доскочила вершка майстерності.
Крім того клопоту із завершенням своєї фізичної та політичної інтеграції, Європі в найближчі роки доведеться вирішити дві чільні внутрішньополітичні проблеми: по-перше, чи вдасться їй досягти сталого покращення своєї економічної і науково-технологічної конкурентоспроможності? За мірило для цього правитимуть розвиток, темп і динаміка в Північній Америці і особливо у Східній та Південній Азії. Європі, коли вона захоче зберегти свою модель суспільства, доведеться захищати на світовому рівні свою конкурентоспроможність, або, за потреби, довести її знов. І це з огляду на зменшення чисельності і старіння населення буде воістину складне завдання. По-друге, від цього просто залежить те, як на початку наступного десятиліття Європа долатиме демографічний перелом у старінні свого населення. Це питання насамперед ховає у собі потужну суспільно-політичну вибухівку. Розширення ЄС справді створило певну свободу дій, але врешті-решт, Європа стоїть перед подальшою внутрішньою трансформацією, а саме перед свавільністю своїх народів, мов і культур — отже, перед їхніми живими й досі небезпечними націоналістичними інстинктами, — перетворюючись на велику громаду вселенців. Навіть зараз зрозуміло, що до цього може спричинитись і спричиниться низький рівень народжуваності та спричинена ним демографічна цезура між 2010-2020 рр., якщо Європа у середині XXI століття не захоче направду осягнути свій занепад. Завдяки політиці розширення та великому внутрішньому ринку, завдяки політиці розширення дедалі активнішої «Європейської політики сусідства»[216], завдяки стратегічній близькості до Росії, угоді про асоціацію в Середземномор'ї та глибшому стратегічному оточенню на Близькому Сході, аж до Південного Кавказу й Африки, Європа, по суті, і справді дуже добре влаштувалася в умовах глобалізованої світової економіки. Утім, її значною внутрішньою проблемою стануть демографія та проблема імміграції.
Навпаки, Америка це питання не тільки давним-давно вирішила, — Сполучені Штати загалом являють собою край іммігрантів. З самого початку американська нація виростала в основному за рахунок імміграції. До середини століття населення Сполучених Штатів суттєво зросте за рахунок імміграції, що спричиниться не лише до значного економічного зростання; надходження від нього дозволять доволі легко надалі фінансувати розширення американського впливу
