ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ - Віктор Бідь

Важливість цього завдання пояснюється тим, що під час допиту основним психічним процесом у допитуваного є відтворення — розумова дія щодо відновлення, актуалізації раніше сприйнятої інформації (зорової, слухової та ін.). Як правило, це довільне, навмисне відновлення образів, яке досить часто супроводжується і мимовільними, асоціативними спогадами.

У своїй практиці слідчий неминуче стикатиметься з такими явищами, як реконструкція і деформація відтвореного людиною матеріалу, що виявляється:

а) у викривленні смислового змісту інформації;

б) в ілюзорній деталізації відомостей;

в) в об’єднанні в єдине ціле розрізнених елементів матеріалу;

г) у роз’єднанні пов’язаних елементів;

ґ) у зміщенні окремих сторін аналізованої події;

д) у перебільшенні окремих сторін події залежно від стійких і ситуативних інтересів допитуваного тощо.

Довільна форма спогадів, пов’язана з поетапним відновленням необхідної інформації, називається згадуванням. Слідчий практично завжди звертається до цього аспекту інтелектуальної діяльності допитуваних осіб, викликаючи в них асоціації, підказуючи послідовність викладення матеріалу, виїжджаючи на місце події. Обов’язковою умовою при цьому є врахування типу вищої нервової діяльності допитуваного. Згадування залежить від співвідношення процесів пам’яті (наглядно-образна, словесно-логічна, рухова, емоційна), його психічного стану. Тому на допиті необхідно уникати використання будь-яких сильних збуджувальних впливів, які не пов’язані з предметом допиту. Якщо ж потерпілий, свідок чи обвинувачений (підозрюваний) перебувають в стані перезбудження, то допит слід припинити або відкласти. Більш повне і точне відтворення матеріалу можливе після зняття перезбудження чи втоми.

Слідчий повинен враховувати, що в багатьох випадках труднощі згадування визначаються індивідуальними труднощами вербалізації чуттєво сприйманого матеріалу, тобто словесного оформлення того, що людина бачила і чула. Відомо, що словниковий запас і мовна культура допитуваних часто дуже обмежені. У таких випадках слідчий має надати лексичну допомогу, нагадати допитуваній особі набір слів і понять, із яких вона може вибрати найбільш підходящі.

Формування зізнань допитуваної особи визначається і тим, які в неї провідні аналізатори. Інакше кажучи, при допиті слід враховувати розвиток чи слабкість у конкретного індивіда зорової, слухової, дотикової, рухової, нюхової і смакової пам’яті.

На формування зізнань впливають і вікові особливості психіки людини. Загальновизнано: чим менший вік індивіда, тим більша питома вага в його пам’яті елементів конкретики, безпосередньої образності. У неповнолітніх, наприклад, можливе помилкове, занадто розширене чи вкрай обмежене трактування явищ. У 20–45 років розвиток пам’яті на оптимальному рівні, а потім відбувається деяке послаблення її властивостей.

При допиті осіб із підвищеною навіюваністю, конформністю, рівнем вимог можливі прояви мимовільного обману, категоричні ствердження про обставини, які в дійсності не мали місця. Це пояснюється тим, що ця категорія осіб схильна до «розігрування ролей», у декотрих із них проявляється гіпертрофія псевдоособистісного самоствердження.

Об’єктом аналізу при допиті є повідомлення — словесний опис образів, уявлень, які сформувалися на основі сприйняття явищ, які стосуються кримінальної справи. Словесний опис явищ і саме явище не можуть повністю збігатися, бо другосигнальне відображення дійсності суттєво відрізняється від першосигнального. Оскільки при допиті інформація витягується не з матеріального об’єкта, а зі сфери його словесно узагальненого відображення, то справедливим є твердження: допит — це особливий тип слідчого дослідження специфічного другосигнального джерела інформації.

У процесі допиту слідчий стикається з різними індивідуальними проявами психологічного захисту і психічного відчуження. У чому суть цих феноменів? Як вони можуть відбитися на формуванні зізнань?

Психологічний захист індивіда — це спосіб стабілізації особистості в критичних умовах конфлікту, пов’язаний з усуненням чи послабленням почуття тривожності шляхом знецінення предмета конфлікту. Психологічний захист приводить до того, що сфера свідомості людини огороджується від впливів, які її травмують. Таке огородження можливе різними шляхами:

• за допомогою регресії (від лат. regressus— зворотний рух). Регрес — це тип розвитку, для якого характерний період від вищого до нижчого. У контексті розглядуваного питання регресія означає заміну складних завдань більш простими;

за допомогою конверсії (від лат. conversio— зміна, перетворення), тобто перетворення раніше значущого явища в незначуще;

• за допомогою проекції (від лат. projectio— кидання уперед). Як психологічне поняття проекція означає усвідомлене чи не- усвідомлене перенесення суб’єктом власних властивостей і станів на зовнішні об’єкти чи на іншого суб’єкта. У цьому разі проекція з метою обмеження від травмуючих впливів проявляється в наділенні іншої людини негідними якостями, які її знецінюють.

Цілком природно, що наявність психологічного захисту може стати значною перепоною в роботі слідчого з допитуваним. Ще більше впливає на взаємодію юридичної особи з допитуваним відчуженість особистості, під якою розуміється порушення основного механізму соціалізації — ототожнення себе з якоюсь соціальною групою, усвідомлення себе як члена цієї групи. Відчуження виражається у відповідних переживаннях людини: почуттях відокремленості, одинокості, відвернення. Домінуючим способом поведінки при цьому стає негативізм у вигляді незгоди з особами, з якими йому доводиться працювати, а також у вигляді відмови від спілкування взагалі. Часто відчуженість пов’язана із втратою почуття солідарності, коли індивід у групі (сім’я, трудовий колектив, компанія знайомих і т. п.) сприймає решту як чужих і ворожих, заперечуючи при цьому норми групи, її закони і приписи.

Причин відчуженості багато: непристосованість до умов соціального життя, що змінилися, постійне пияцтво, яке перетворюється на алкоголізм, тимчасова психічна пригніченість особистості (стан депресії) та ін. Нерідко відчуження пов’язане зі скоєнням злочину, який психічно травмує людину. Відомо, що психічно травмований індивід прагне уникати будь-яких розмов про скоєний злочин.

Сказане дає змогу зробити такий висновок: поведінка слідчого в ході допиту має коригуватися залежно від того, як змінюється психічний стан допитуваного. Але в усіх випадках він повинен залишатися впевненим, стриманим.

Успіх допиту визначається серед іншого і тією підготовчою роботою, яку проводить слідчий. Відзначимо найважливіші моменти підготовки слідчого до допиту (див. схему на рис. 18):

а) створення інформаційної бази за результатами попередніх слідчих дій і даних оперативно-розшукової роботи.