ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ - Віктор Бідь

Усе це пояснює, чому на повторних допитах показання потерпілих виявляються, як правило, повнішими, ніж на початку розслідування кримінальної справи. Іноді процес переробки сприйнятої інформації про злочин може тривати у потерпілих і кілька місяців після проведення з їхньою участю слідчих дій. Тому в складних ситуаціях, щоб відновити всі суттєві обставини злочину, знайти не виявлені на першому допиті факти і деталі, можливо проведення кількох допитів.

Під час допиту потерпілого багато що значить аналіз способу його життя, особистісних якостей, стереотипів поведінки, соціальних зв’язків, комунікативних особливостей.

Практика слідчої діяльності показує, що нерідко сама поведінка потерпілого сприяє скоєнню злочину ним безпосередньо, провокує його (така поведінка в юридичній психології називається віктимною). Віктимність є значущим фактором в аналізі взаємодії злочинця і потерпілого, в оцінці правдивості показань останнього.

Слід ретельно перевіряти показання потерпілого, в яких трапляються такі найхарактерніші помилки:

• перебільшення уявлення про деякі моменти пережитої події (наприклад, про кількість злочинців і предмети, які вони використовували);

• узагальнення, особливо на початковому етапі пояснень і показань щодо дій злочинців («усі тримали», «усі били», «усі ґвалтували» і т. п.);

• провали пам’яті, пропуски при описі деяких важливих елементів події;

• помилковість щодо послідовності при відтворенні окремих деталей і дій учасників злочину;

• помилки у визначенні тривалості тієї чи іншої події;

• додавання і наділення описуваних подій, дій і предметів надуманими і невластивими їм ознаками, рисами;

• помилкові висловлювання і помилкове розуміння сказаного в процесі мовного спілкування слідчого і потерпілого.

Перераховані види помилок, як правило, відносять не до всіх показань потерпілого, а до якихось окремих фактичних обставин, моментів, деталей. Вони зазвичай поєднуються з точними деталями повідомлення, змішуються з ними, що ускладнює завдання слідчого.

Повертаючись з відрядження, К. зайшов у привокзальний ресторан і був запрошений незнайомою компанією в гості, де продовжував пиячити. Отямився він на вулиці без верхнього одягу, грошей і документів. У першій бесіді зі слідчим він нічого не міг сказати по суті, в основному схлипував, охав і заламував руки від горя та сорому. Показати будинок, де він провів ніч зі своїми «друзями», потерпілий не міг. Нічого не згадав і про прикмети злочинців, про обстановку квартири, в якій знаходився.

Але на другому допиті, дещо заспокоївшись, він згадав про окремі деталі події: а) при вході в будинок звернув увагу на мелодійний звук, який чувся від дверей; б) у квартирі був імпортний магнітофон з яскравою наклейкою на передній панелі; в) чоловік, який запропонував йому разом «повеселитися», був у сорочці блакитного кольору з синіми смужками.

Багато плутанини викликала його розповідь про час виходу з ресторану. Потерпілий назвав спочатку близько 22.00, потім близько 23.00 і навіть десь опівночі.

Лише досвід слідчого, його вдумлива і копітка робота дозволили знайти в показаннях потерпілого раціональне зерно і правильно оцінити всю інформацію.

Під час допиту потерпілих необхідно враховувати можливість суперечливих бажань, побоювань і т. п. Наприклад, непорядна поведінка потерпілого у зв’язку з подіями злочину може викликати в нього прагнення «перекрутити» інформацію (описаний вище приклад зі слідчої практики відповідає цьому випадку). Іноді потерпілий уникає показань, пов’язаних з інтимною стороною життя, що призводить як до неусвідомленого, так і усвідомленого викривлення окремих аспектів події, що розслідується.

Необ’єктивність показань потерпілого може мати й інші причини. Оскільки потерпілому завдається безпосередня шкода діями злочинців, то він часом прагне помститися їм за завдані страждання, біль, образи і т. п. Деякі потерпілі відчувають бажання отримати максимальну моральну компенсацію в разі засудження правопорушника. При цьому потерпілий може переслідувати і корисливі цілі, перебільшуючи розміри завданої йому шкоди (блискучий приклад тому — показання Шпака в кінокомедії «Іван Васильович міняє професію»), хоче приховати свою непорядну поведінку і т. п. Крім того, необ’єктивність показань потерпілого може пояснюватися також соромливістю, зніяковілістю, незручністю розповіді про дії злочинця чи свої власні в момент скоєння злочину. Такі ситуації виникають найчастіше при допиті потерпілих у справах про сексуальні злочини.

Одним із факторів, які впливають на показання потерпілого, може виявитися навмисне чи ненавмисне навіювання. Здебільшого це характерне для неповнолітніх потерпілих, але навіюванню можуть бути піддані і дорослі. Для того щоб уникнути шкідливої дії навіювання, на допиті передбачені певні процесуальні міри, зокрема заборонені навідні запитання, які можуть підказати потерпілому бажану відповідь.

Показання потерпілого залежать від багатьох суб’єктивних і об’єктивних факторів. Знання слідчим психологічних закономірностей процесу формування показань та їх особливостей у потерпілого, вивчення мотивації і психічних властивостей, станів, процесів потерпілого допомагає вибрати найдоцільніші тактичні прийоми для отримання потрібних відомостей.

Важливу роль при цьому відіграє поведінка самого слідчого. Неуважність, грубість, підозрілість слідчого гостро переживається потерпілим, що посилює його емоційно-негативний стан. Тому завдання слідчого — максимально заспокоїти потерпілого, запевнити його в тому, що злочин буде ретельно й об’єктивно розслідуваний, своїм спокоєм, тактовністю допомогти потерпілому зняти метушливість у думках і рухах, багатослів’я, акцент на несуттєве і т. п.

Теоретичні дослідження і практика слідчої діяльності переконливо підтверджують, що притягнення особи як підозрюваного чи обвинуваченого пов’язане з різкою зміною в його житті, зі зрушеннями у психіці, які посилюються в умовах ізоляції. Прагнучи ухилитися від відповідальності та приховати свою участь у злочині, винний намагається приховати від оточуючих пов’язані з цим переживання. Така тенденція значною мірою дезорганізує його психічні процеси. Адже підозрюваний і обвинувачений зовсім не обов’язково можуть бути злочинцями. Тому притягнення до кримінальної відповідальності невинної особи призводить до ще серйозніших психічних наслідків. Нещастя, що несподівано звалилося на неї, породжує неадекватні вчинки, які можуть сприйматися і пояснюватися малодосвідченими слідчими як «докази поведінки». Прагнучи покласти