Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Два соціалістичних хижаки під червоними знаменами шматували Європу. Але дивина: і Лондон, і Париж щодо «територіальних придбань» СРСР наче в рота види набрали. Третій Рейх – агресор, а Радянський Союз начебто теж агресор, але йому війну не оголошуємо. Та чому ж?! З Парижем все зрозуміло – не до жиру, коли нацисти топчуть твою землю. А Лондон? Ті та інші побухтіли, надіслали ноти протесту Молотову і на цьому усе скінчилося. Таємниці тут жодної немає. Французам та британцям дуже хотілося, щоб товариш Сталін кинув на терези свого важезного меча у вигляді десятків тисяч танків. Дратувати Кремль не годилося. Тому румунів, естонців, литовців і навіть фінів просто обміняли. На гіпотетичну можливість приєднання СРСР до Антигітлерівської коаліції. Але Кремль не поспішав. Раптово він зрозумів, що у нього з’явився простір для маневру; що його «хочуть» одночасно і Берлін, і Лондон. З британців зараз не було чого взяти. А от з Гітлером можна було непогано подружитися. На кону стояла ціла Британська імперія. Справа тут ось у чому. Наразі США та Японія оголосили нейтралітет. Половину Франції окуповано, а інша – під владою колаборантського уряду Віші. Британія має солдатів, але не має танків, гармат, літаків. Знаєте, скільки на Британських островах залишилося кулеметів після трагедії Дюнкерка? Двісті. Для порівняння: на озброєнні лише однієї дивізії РСЧА перебували 603 кулемети. Британія блокована німецькими субмаринами, що діють за тактикою «вовчої зграї».
Після вступу у війну Італії, для Британії дуже важко утримувати комунікації зі своїми колоніями – Австралією, Індією, Новою Зеландією тощо. Британська імперія розвалюється на шматки. І ці ласі шматки товариш Сталін і геноссе Гітлер можуть залюбки поділити. Та, власне, у соціалістів з Берліна іншого виходу немає, як союз із соціалістами з Москви. Гітлеру було конче потрібно, аби СРСР офіційно приєднався до осі Берлін-Рим-Токіо й оголосив війну Британії та Франції. І Сталін був не проти, але мав при цьому свої вимоги – щодо них трохи нижче. Та одночасно у Москві сподівалися, що Гітлер таки наважиться на проведення операції «Морський лев», тобто висадку на Британські острови. А коли гітлерівські танки та найкращі дивізії Вермахту опиняться по той бік протоки, «вікно можливостей» для СРСР відчиниться максимально широко. Гітлер якщо не знав, то підозрював в діях Сталін подвійну гру. Тому й намагався щосили залучити СРСР у союз, аби пов’язати спільною відповідальністю. Проте вимоги Сталіна були навіть для такої ситуації надмірними. Крім того, Гітлера насторожили деякі військові та політичні ходи радянських «друзів». Їх детально у своїй книзі «Тінь перемоги» проаналізував Віктор Суворов. Але якщо хто не читав її – переповім стисло.
Перший дзвіночок Гітлеру про наміри кремлівських товаришів прийшов ще взимку 1940 року, коли Червона Армія прорвала «Лінію Маннергейма» і зупинилася. Чому зупинилася – ми уже говорили. Найважливіше те, що в будь-який момент вона могла рушити далі. А без укріплень Фінляндія була беззахисною. А за нею й Швеція. З цих двох країн Німеччина отримувала левову частку лісу, залізної руди (родовище Кірунавара – найбільше і найбагатше у світі) та нікелю. Родовище нікелю в Петсамо СРСР навіть захопив. А потім за мирною угодою повернув фінам. Але повернув цікаво: за умови спільного контролю. Віктор Суворов зауважує: «Уявляю, який скрегіт зубів стояв у підземних бункерах німецьких штабів» [108]. І ми з Вами, любий мій читачу, теж можемо уявити. А щоб уява була більш цілісною, згадаємо про 28 червня, коли почалася операція РСЧА із захоплення частини Румунії. Комуністи відірвали від неї 50 304 квадратних кілометри території з населенням 3 млн. 725 тис. осіб. Звідси було дуже зручно бомбардувати нафтові родовища Плоєшті, з яких Німеччина отримувала левову частку нафти. Це був уже третій «дзвіночок» Гітлеру. А другий… Другим була окупація країн Балтії 15 червня. Про це ми уже говорили. Хтось здивується: автор сам написав, що Бессарабія, Прибалтика і Фінляндія згідно з пактом Молотова-Ріббентропа входили до радянської сфери впливу. То чому ж у Гітлера мало щось там «дзвеніти»? Так то воно так, тільки ось… У п. 2 Таємного додаткового протоколу до пакту Молотова Ріббентропа прямо говорилося про розчленування Польщі. А ось у п. 1 щодо Фінляндії, Литви, Латвії та Естонії говорилося дещо інакше: «У разі територіально-політичного переоблаштування областей, що входять до Прибалтійських держав (Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва), північний кордон Литви одночасно є кордоном сфер інтересів Німеччини та СРСР. При цьому інтереси Литви стосовно Віленської області визнаються обома сторонами» [109].
Зауважте, йдеться не про окупацію, а про «сфери впливу». Тим паче, що коли згадуються «інтереси Литви», то зрозуміло, що йдеться про юридично незалежну державу, але аж ніяк не окуповану. Про те, щоб СРСР відхопив шмат Фінляндії, також ніде нічого немає, як і визначення кордонів спільних «інтересів» там. У п. 3 зазначається: «Стосовно Південного Сходу Європи, з радянського боку підкреслюється інтерес до Бессарабії. З німецького боку заявляється про цілковите політичне незацікавлення у цих областях» (там само). Про регіон Герца та Північну Буковину не йдеться. Більше того – Гітлер був категорично проти їхньої окупації Радянським Союзом. Та вдіяти нічого не міг. Сталін чудово усвідомлював, що воювати ні за Прибалтику, ні за Північну Буковину німці не будуть, та й навіть інших, менших за масштабами, наслідків не буде. Радянський Союз був Гітлеру потрібен до зарізу, тому й викручував йому руки. Проте такі дії з боку Кремля не могли не злякати німців. Вони раптом усвідомили, що більше немає буферу з третіх країн між
