Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій

Вілла «Пан Тадеуш» в Закопаному, де 20 лютого 1940 року відбулася третя конференція офіцерів НКВС та Гестапо. Тут обговорювалися репресивні заходи стосовно польської інтелігенції.

До речі, НКВС дуже потужно і плідно попрацювало спільно з Гестапо. Нацистам було передано кілька сотень громадян Німеччини, які у попередні роки знайшли притулок в СРСР, в тому числі й німецьких комуністів. У 1940 році в Кракові, Закопаному та інших затишних і красивих місцях відбулися чотири конференції між чекістами і гестапівцями, на яких обговорювалися спільні дії проти польського Спротиву. Цю брудну історію російська сторона досі люто заперечує. Кажуть, що на союз з Гітлером Сталін пішов після того, як провалилися переговори з Британією і Францією. Правильно. Але лише щодо хронології.

Правдива, таємна історія полягає в тому, що ті переговори Сталін свідомо провалив, висуваючи заздалегідь неприйнятні умови. Він ще й примудрився звинуватити Британію та Францію у розв’язуванні Другої світової війни! Йдеться про знамениту «Відповідь Сталіна редактору «Правди» «Про брехливе повідомлення агенції «Гавас»: «а) не Німеччина напала на Францію і Англію, а Франція і Англія напали на Німеччину, взявши на себе відповідальність за нинішню війну; б) після відкриття воєнних дій Німеччина звернулася до Франції і Англії з мирними пропозиціями, а Радянський Союз відкрито підтримав мирні пропозиції Німеччини, бо він вважав і продовжує вважати, що швидке закінчення війни докорінно полегшило б становище всіх країн і народів; в) правлячі кола Франції і Англії грубо відхилили як мирні пропозиції Німеччини, так і спроби Радянського Союзу домогтися якнайшвидшого закінчення війни» [101]. Он як! Про напад Гітлера на Польщу товариш Сталін не згадав. Він лише про «мирні ініціативи Німеччини» пригадав. А вони полягали в тому, щоб Лондон і Париж віддали Гітлеру вільне місто Данциг та змусили поляків капітулювати і віддати Гітлеру шмат своєї території (т. з. Данцигський або Польський коридор), щоб зв`язати Рейх із Данцигом і Східною Пруссією, а заразом і залишити Польщу без виходу до моря. Це після того, як в Мюнхені Гітлер урочисто божився, що після Судет не матиме жодних територіальних претензій у Європі. За логікою Сталіна, виходило, що Англія і Франція, які нарешті вирішили покарати агресора і стали на захист Польщі, самі є агресорами. А «біснуватий» Адольф – бубочка. Ну і сам Сталін, який Адольфа підтримав і таким чином зробив війну невідворотною.

До слова, 25 грудня 1939 року в газеті «Правда» було опубліковано теплу відповідь Сталіна на привітання Гітлером та Ріббентропом його з днем народження. Зокрема, у телеграмі на адресу імперського міністра іноземних справ говорилося: «Дружба народів Німеччини і Радянського Союзу, скріплена кров’ю, має усі підстави бути довгою й міцною» [102].

«Дружба, скріплена кров’ю». Радянські та німецькі солдати діляться враженнями від війни з Польщею. До речі, один із радянських вояків вже встиг «прибарахлитися» велосипедом. Масове мародерство радянських «визволителів» у Польщі пам’ятають досі.

Скріплена кров’ю!

Виходить, що Сталін та інші члени Політбюро мали намір довго й міцно дружити з Гітлером; годувати його есесівців хлібом, салом, цукром, поки ті шматуватимуть Європу й спалюватимуть у крематоріях концтаборів мільйони людей? Звісно, що ні. Сталін Гітлера обдурював. Він обманом нацькував його на довколишніх, спровокувавши Велику війну, а тепер вичікував, що Німеччина та її противники так послаблять один одного, що вся Європа впаде перед його танками. «Війна йде між двома групами капіталістичних країн. Ми не проти, щоб вони побилися добряче і послабили один одного. Непогано, якщо руками Німеччини було розхитано становище найбагатших капіталістичних країн (особливо Англії). Гітлер, сам цього не розуміючи і не бажаючи, розхитує, підриває капіталістичну систему. . Ми можемо маневрувати, підштовхувати одну сторону проти іншої, щоб краще побилися. Пакт про ненапад у певній мірі допомагає Німеччині. Наступний момент – підштовхувати іншу сторону» [103]. Це товариш Сталін сказав 7 вересня 1939 року у присутності своїх найвірніших блюдолизів – Жданова, Молотова та Генерального секретаря Комінтерну Георгія Димитрова, який сумлінно записав це все до свого щоденника. Щоденник було опубліковано лише у 1999 році.

А до того радянська пропаганда розповідала радянським піонерам і пенсіонерам про злого американського сенатора (і майбутнього президента) Гаррі Трумена, висловлювання якого було опубліковане у «Нью-Йорк Таймс» 24 червня 1941 року: «Якщо ми побачимо, що виграє Німеччина, то нам слід допомагати Росії, якщо виграватиме Росія, то нам слід допомагати Німеччині, і, таким чином, нехай вони вбивають якомога більше» [104]. Ці слова досі вписано до російських шкільних підручників. Ці слова гуляють російськими «історичними» сайтами і соціальними мережами як приклад підступності й цинічності американських політиків. Проте тут є маленький нюанс. Фразу Трумена кремлівські спритники публікують обрізаною. Бо далі є ще такі слова: «…хоча я не хотів би побачити Гітлера переможцем за жодних обставин. Ніхто з них не тримає обіцяного слова» [105]. Так за допомогою ножичок радянські агітатори з людини, яка однаково ненавиділа і зневажала як нацистів, так і комуністів, зробила породження пекла. І «ярость благородная вскипала, как волна» в душах радянських людей: ач які негідники ці американці! А про сталінські слова піонерам і пенсіонерам лектори товариства «Знання» не розповідали. До речі, про «дружбу, скріплену кров’ю» – це не метафора Сталіна. Це констатація факту. Попри радянську пропаганду, яка малювала «визвольний похід» красивою прогулянкою вистеленими квітами дорогами РСЧА в Польщі воювала й воювала тяжко. Втрати Червоної Армії у Польській кампанії склали 1 475 убитими і 3 858 пораненими. Було втрачено 20 літаків та до 150 одиниць бронетехніки. Було б і більше, але спротив був неорганізований, ситуативний.

Спочатку польське командування віддало наказ своїм військам не чинити опору бо вважали, що сталінські танкові армади йдуть на допомогу проти нацистів. Коли зрозуміли – було вже пізно. Бувало, що вояки Вермахту та червоноармійці воювали проти поляків плечем до плеча. Як, наприклад, під час спільного штурму Брестської фортеці солдатами німецького генерала Гайнца Гудеріана та радянського комбрига Семена Кривошеїна. А потім ще й спільні «паради переможців» влаштовували, як у тому ж таки Бресті, а також у Пінську та Гродно. Але повторюся, любий мій читачу, – комуністи планували дружити з нацистами лише доти, доки треба. А потім вдарити і захопити не лише Німеччину, але й послаблені