Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Усе це чудово розуміли у Парижі – не дурні були. Тому вирішили пожертвувати Чехословаччиною, але зберегти Польщу. Ну, а як казав чеський історик, без розв’язання Великої війни у Європі Сталін допомагати Чехословаччині не планував. «Коли в останні дні вересня Едвард Бенеш попросив Йосипа Сталіна про військову підтримку – а це сталося справді в останні дні третьої декади вересня, то він дочекався лише ухильних відповідей. На запитання щодо можливого перекидання якогось військового контингенту або повітряної підтримки з боку СРСР, він від радянського посла Сергія Олександровського жодних конкретних відповідей не отримав» [98]. Словом, допомагати Чехословаччині ніхто насправді не хотів. Ця країна стала жертвою таємних геополітичних маневрів т. зв. «великих країн». Результатом цих підкилимних ігор виявилося фактичне оформлення двох коаліцій, які неминуче рухалися до війни. При цьому СРСР вибудував для себе стратегічно виграшну позицію: «Лондон і Париж все ж навесні 1939 року приходять до думки, що співпраця з Радянським Союзом є необхідною, що без неї неможливо вибудувати якийсь ефективний фронт проти агресії Німеччини у Східній Європі» (там само). Отже, сценарій написано. Декорації розставлено. В оркестровій ямі музиканти налаштовували інструменти. Завіса ще закривала сцену, але все було готове до початку диявольської вистави.
Чемберлен, повернувшись із Мюнхену, радісно повідомив британцям: «Я привіз вам мир». Як він помилявся…
ГЛАВА П’ЯТНАДЦЯТА.
ЧОМУ СТАЛІН, МОЛОТОВ І ВОРОШИЛОВ НЕ ПОСЛУХАЛИСЯ КОМАНДАРМА ШАПОШНИКОВА, АБО ПРО ВАЖКИЙ ШОК ВОЖДЯ
1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу. Про причини тут не говоритимемо. Скажу лише, що без союзу з СРСР цього б не сталося, адже Гітлер дуже боявся війни на два фронти і йому було життєво необхідно заручитися підтримкою Сталіна. І він її отримав у вигляді знаменитого пакту Молотова-Ріббентропа.
Зараз уже відомо, що до офіційно оприлюдненого договору про ненапад додавався ще й секретний протокол про розподіл «сфер впливу» та спільну окупацію Польщі. А тоді людство бачило лише «миролюбність» Радянського Союзу, який не бажав війни, тому і домовився з Рейхом про те, що дві держави не нападатимуть одна на одну. Людство навіть не насторожило те, що напасти СРСР на Німеччину, а Німеччина на СРСР не могли фізично за відсутності спільних кордонів. Людство навіть не подумало, що підписання пакту про ненапад – це практично відкрите оголошення того, що скоро спільний кордон з’явиться. Не думали про це і радянські люди. Вони вірили пропаганді. І головному її міфу – «визвольному походу» Червоної Армії у Західну Україну та Західну Білорусь. І дуже дивному виправданню, що його знайшли у Кремлі. Милуємося дипломатичною нотою, що її вручив нарком іноземних справ В. Молотов Надзвичайному і повноважному послу Польщі в СРСР Гжибовському: «Польська держава та її уряд фактично пр припинили існування. Тим самим припинили свою дію договори, укладені між СРСР і Польщею. Надана самій собі і залишена без керівництва, Польща перетворилася на зручне поле для всяких випадковостей і несподіванок, що можуть створити загрозу для СРСР. Тому, будучи досі нейтральним, радянський уряд не може більше нейтрально ставитися до цих фактів. Радянський уряд не може також байдуже ставитися до того, щоб єдинокровні українці і білоруси, які проживають на території Польщі, кинуті напризволяще, залишилися беззахисними. Зважаючи на таку обстановку, радянський уряд віддав розпорядження Головному командуванню Червоної Армії дати наказ військам перейти кордон і взяти під свій захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусії» [99].
Звичайно, у цій ноті, а також у радіозверненні до «трудящих СРСР» (а насправді то був сигнал у Лондон та Париж про «нейтралітет» та «вимушений крок» щодо загарбання частини суверенної держави, члена Ліги Націй) Молотов не повідомив кількох речей. По-перше, що війська СРСР було підготовлено для виступу проти Польщі ще до вторгнення до неї німців. А вже 2 вересня, коли польська армія та польська держава були ще цілком дієздатними, і польський уряд діяв енергійно та ефективно, РНК СРСР ухвалює цілком таємну постанову № 1348—268сс про приховану мобілізацію. Це тоді – підкреслю – коли ні Франція, ні Англія ще не оголосили Німеччині війну і намагалися її зупинити, примусивши Гітлера припинити бойові дії й забратися з Польщі. По-друге, ще 3 вересня міністр іноземних справ Рейху Ріббентроп через посла у Москві наполегливо цікавився, коли ж СРСР виконає союзницький обов’язок і почне війну з Польщею, на що отримав таку відповідь: «Ми згодні з вами, що у відповідний час нам буде абсолютно необхідно почати конкретні дії. Ми вважаємо, однак, що цей час ще не настав» [100].
Тобто, від початку домовлялися воювати з Польщею спільно, але тут для Гітлера було приготовано сюрприз і все пішло «не в two step». По-третє, не було згадано про сам пакт Молотова-Ріббентропа, за яким 23 серпня 1939 року поділили Польщу та ще деякі країни Європи. І про те, як шістдесятирічний радянський диктатор після того, як пакт було підписано й за Ріббентропом зачинилися двері, мов хлопчак, пустився танцювати лезгінку з криками «Обдурив! Обдурив Гітлера!» По-четверте, у своїй ноті Молотов цинічно брехав. Бо польський уряд таки існував і був рішуче налаштований продовжувати боротьбу. Останнє джерело спротиву було придушено аж 6 жовтня.
Польський уряд емігрував до Лондона й визнавався усіма (крім нацистів у Берліні і комуністів у Москві) країнами та Лігою Націй. Ну, а про визволення українців та білорусів – то уже казочка для прикриття хижацьких дій. Про те, як Сталін «визволяв» Західну Україну, свідчить один страшний факт: з вересня 1939 по червень 1941 року жертвою репресій (арешти, розкуркулення, заслання, розстріли) став майже кожен десятий «визволений» українець. Невдовзі вони пожалкують, що зустрічали сталінські танки квітами, як визволителів від польського панування, і познайомляться з добрими молодцями Лаврентія Павловича Берії, пограбуваннями, конфіскацією майна, колгоспами
