Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Лише у перші місяці війна була млявою, але це й зрозуміло: ні Англія, ні Франція до неї не готувалися, а Німеччина – так. Тому кидатися відчайдушно на німецькі кулемети і танки союзники не поспішали. Не мали сил. Наприклад, експедиційний корпус Британії у Європі налічував лише 10 дивізій, майже без танків. Дві легкі розвідувальні бригади і 1-а танкова бригада, яку доправили на материк, погоди не робили. Лише після початку війни у Британії почали формувати 1-у танкову дивізію. У 1940 році сформовано Розвідувальний корпус, до якого входили 23 бронетанкові розвідувальні полки. З лютого 1940 року почалося формування 7-ї бронетанкової дивізії. Так що радянські пропагандисти даремно звинувачували французів та британців. Але поступово війна розгорялася. Передусім, на морі. У «Битві за Атлантику» втрати були страшні. Гітлерівські підводні човни влаштували справжній терор на морських комунікаціях. З вересня по грудень 1939 року Британія втратила 114 суден. У 1940 році – ще 471 корабель. На літо 1941 року Великобританія втрати склали третину торгівельного флоту, що завдало важкого удару по економіці. І якщо британсько-французькі союзники, хоч і «дивно», але воювали – що робив СРСР? А він, за твердженнями комуністичних агітаторів, війну «відтягував».
І тут нам знову малюють зі Сталіна такого собі Іванушку-дурника. Мовляв, він розраховував воювати з нацистами, але лише у 1942 році. А до цього треба було гарненько підготуватися. Бо мало було танків, літаків, гармат. І тут таки включається затрапезний міф про «одну гвинтівку на трьох». Частина більшовицьких вождів справді була неосвічена. Сталін теж не мав системної освіти. Проте був у нього досвідчений начальник Генерального штабу, один із найкращих ще царських офіцерів – Борис Михайлович Шапошников. Він популярно пояснив би вождю та його Політбюро, що Німеччина вже у стані війни, її економіку мобілізовано, переведено на військові рейки і з кожним днем, місяцем і роком Третій Рейх і його Вермахт стають сильнішими. Шапошников на пальцях мусив пояснити Сталіну, Ворошилову, Молотову, що у війну 1 вересня 1939 року Гітлер вступив, маючи лише 3 195 танків та аж цілих 5 штурмових гармат на їхній базі; що більш ніж половина цих танків – командно-штабні, які не мають озброєння, або танкетки з кулеметами; ще 40% танкового парку Гітлера – це легкі застарілі Pz-ІІ; що лише 300 середніх танків Гітлера – Pz III та Pz IV гідні якоїсь уваги. Але щомісяця кількість останніх зростатиме. Що на 1940 рік, як доповідає розвідка, планується запуск в серію нових модифікацій німецьких середніх танків з потужнішою гарматою та бронюванням, а також нових типів літаків. Водночас Шапошников теж на пальцях мав пояснити, що проти цих слабеньких (зрозуміло, що у порівнянні з радянськими, а не англо-французькими) гітлерівських бронетанкових та авіаційних з’єднань, СРСР, незважаючи на «конфлікт» з японцями на річці Халхин-Гол, може спокійно виставити понад 9 тисяч танків, включно з важкими і понад 5 тисяч літаків. І ще у запасі залишиться дещиця. Бо загальна чисельність танкового парку Сталіна перевищує 21 тисячу. І будьте певні, мої любі читачі, – усе це Борис Михайлович Шапошников товаришам із Політбюро пояснив.
А товариші, хоч і неграмотні, але все ж не клінічні ідіоти. І розуміли, що удар у спину розвернутому проти французів та англійців Вермахту буде смертельний. Що західні союзники не забаряться використати ситуацію й кинуть свої дивізії вперед. В їхніх же інтересах кинути – щоб завадити більшовикам захопити більшу частину Європи під маркою боротьби з фашизмом. Борис Михайлович Шапошников мав популярно пояснити, що подальше «відтягування» війни може вилізти боком. Якби Сталін вирішив у травні 1940 року завдати удару по німцях, на гігантських просторах від Данії до Австрії, його могли б зустріти аж цілих 13 дивізій німецьких. Решта пішла воювати проти Франції. «З округів ППО Кенігсберга, Бреслау, Дрездена, Нюрнберга, Відня було знято всі винищувачі до одного. У зоні ППО Берліна було залишено штаб 3-ї винищувальної ескадри і одна з її винищувальних груп (II/JG-3). Заразом 49 літаків, з них станом на 10 травня 1940 р, лише 39 справних» [106].
Але Сталін, Ворошилов, Молотов, Жданов і примкнулий до них Георгій Димитров прагнули не розгрому фашизму, а чогось зовсім іншого. Тому проти Гітлера ні «дивної», ні якоїсь іншої війни не почали. Вони почали війну з… Фінляндією. Фінляндія входила до радянської «сфери інтересів» за пактом Молотова-Ріббентропа (до речі, якщо хто не знав – Литва мала стати німецькою, але Сталін «виміняв» її у Гітлера на деякі землі у Польщі), і товариші у Кремлі подумали, що настав час «вирішити деякі територіальні питання». Радянські агітатори винними у війні зробили фінів. Причому доволі цинічно. Мовляв, ми пропонували їм удвічі більшу територію у Карелії в обмін на їхні землі на Карельському перешийку. Але вони, нехороші, щастя свого не зрозуміли. Тож нехай начуваються. Те, що «землі», які Сталін пропонував фінам на обмін, були «менш цінними», у розрахунок не бралося. Уявіть, що вам сусід пропонує віддати йому 5 соток вашого городу, де земля чорнозем, а натомість отримати від нього 10 соток кам’янистої ділянки, на якій навіть осот не росте.
Війна з Фінляндією була однією з тих, що їх називають «гібридними».
Офіційно її не було оголошено. Почалася вона після обстрілу радянською артилерією власних військ й звинувачення в цьому фінів. Від розслідування «інциденту» незалежною міжнародною комісією більшовики відмовилися. Натомість вони кинули війська у наступ, відбили прикордонне місто Терійокі і швиденько створили в ньому маріонетковий «уряд» Фінської Демократичної Республіки, який очолив старий фінський комуніст, член виконкому Комінтерну Отто Куусінен, який ще з 1918 року сидів
