Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу - Йошка Фішер

заходу на малоєвропейський лад, який поєднав би внутрішній ринок з політичним суперництвом груп. Це було б не «інтеграційне ядро» чи «Європа різних швидкостей», а лише політична «рятівна шлюпка» на випадок провалу європейської конституції. Отже Європа значно б ослабла, і це в той час, коли світ за межами європейського континенту переживає драматичні зміни. Вже можна прогнозувати, таким чином, з упевненістю одне: з огляду на значний тиск змін, світ, певна річ, не чекатиме, поки європейці вирішать свої внутрішні проблеми. Або Європа, яка бере активну участь як формувальний чинник у процесі цих перемін, або всі європейці — старі й нові, багаті й бідні, прихильники, і скептики — програють однаковою мірою. Коли, втім, гіпотеза, що у недалекому майбутньому ніхто ні за яку кращу Конституцію не голосуватиме, і в розширеному складі Союзу існуватимуть лише тимчасові рішення і не буде жодної реальної альтернативи, є слушною, то в цьому вкрай негативному випадку проектові конституції доведеться знову чекати другої нагоди для ратифікації.

Друге питання, що його зняло розширення, — це питання про кордони Європи, і відповісти на це питання не так просто. Текст Європейської Конституції формулює для членства в Європейському союзі три умови: «Союз відкритий для всіх європейських держав, які поважають його цінності і зобов'язуються гуртом сприяти їхній реалізації»[208] Останні дві умови зазначено в Конституції і в так званих «Копенгагенських критеріях»[209], і ними вже у повному обсязі керується Комісія в процесі вступу, отже, в повсякденному житті Союзу та його держав-членів. Зовсім інакше стоїть справа з питанням про приналежність. Які країни взагалі належать до Європи? Коли виникає це, здавалося б, просте питання, мимоволі наражаєшся на вельми серйозні і майже нескінченні клопоти з географічним і політичним поділом Європи. Де закінчується і де починається Європа? Ніхто ще ніколи не дав переконливої відповіді на питання про географічні й політичні межі континенту. Ця проблема полягає насамперед у невизначеності геополітичної ситуації самої Європи, бо ж європейський континент є крайньою західною частиною Євразії і не має жодної природної межі на Сході, а розмита вона через те, що Європа мало-помалу переходить в Азію.

Колишній президент Франції Шарль де Ґолль якось багато десятиліть тому кинув категоричну фразу, мовляв, Європа сягає «від Атлантики до Уралу»[210], проте насправді ця формула не спрацьовує. На заході — Атлантичний океан, на півдні — Середземне море, на півночі — полярні моря — скрізь межі Європи чітко визначені з географічного погляду. Але ж десь на сході Європа доходить краю... Більш-менш окреслена географічна межа — це пасмо Уральських гір і однойменна річка, проте вона має той недолік, що протікає просто посеред Росії. А як же тоді бути з усією Росією? Чи, приміром, з Україною? Або, більше, з Босфором і з Туреччиною? «Коли спробувати визначити Європу з географічного погляду, втратиш саму Європу», — цілком слушно зауважив одного разу Юрґен Міттельштрасс[211]. Але коли Європу не обмежувати в