Серед таємниць і чудес - Микола Олександрович Рубакін

У стані гіпнозу людина не перестає чути і навіть бачити. Але це робиться якось машинально, несвідомо. Коли людина перебуває в такому напівсонному, гіпнотичному стані, навіювання особливо сильно впливає на неї. Вона слухається його, наче машина. Наприклад, лікар каже такому хворому: «Плач!» — і таким чином навіває йому думку про плач. З цією думкою в голові кожної людини міцно пов’язано гірке почуття, від якого люди плачуть. А коли людина зазнає цього почуття, тоді вона справді плаче, тобто в неї скорочуються деякі м’язи обличчя, грудей і ллються сльози. Інакше кажучи, як тільки людині навівають думку про плач — вона плаче.

Так само під час гіпнозу можна навівати найрізноманітніші думки. А за такими навіяними думками самі собою ідуть вчинки. Можна навівати не тільки на теперішній, а й на майбутній час, наприклад, вчинки, які мають бути здійснені через кілька днів, через місяць і навіть через рік.

Отак П’єр Жане почав лікувати Ахілла. Насамперед лікар, викликавши в того гіпноз, почав навівати йому такі думки, які цілком суперечили власному самонавіянню Ахілла. Отже, справді вибивався клин клином. Таке лікування впливало. Поступово Ахілл переставав вірити, що в ньому сидить диявол, перестав корчитися, вити і «богохульничати».

Але остаточно Ахілл усе ще не виліковувався. Тоді лікар вирішив підірвати за допомогою навіювання сам корінь хвороби.

І ось одного разу він вселив Ахіллу таку думку: «Завтра, о такій-то годині, до вас прийде дружина. Ви її побачите. Вона теж дуже хоче вас бачити. Вона прийде до вас навмисне для того, щоб простити вас і сказати про повне прощення вашого вчинку. Вона знає, що ви більше нещасні, ніж винні».

Так і вийшло. Навіяння чудово вплинуло на нервовохвору людину. Другого дня, в зазначений час, Ахіллу з’явилось видіння.

Це сталося зовсім не у сні, а немов наяву, як його запевнив лікар. Ахіллу привиділось, що до нього в кімнату ввійшла дружина. Він відчув, як вона кинулась йому на шию, як доторкнулась своїм обличчям до його обличчя. Ахілл чув, як вона сказала йому, що прощає його. Все це бачив тільки Ахілл, бо йому було навіяно таке видіння.

І це навіяння вплинуло. Ахілл відчув полегшення. Йому здалось, що його муки вже скінчились, тому що він спокутував, нарешті, свою провину. Отже, бісові нічого було більше робити, і він зник. Спогади про хороше минуле життя з дружиною повернулись до Ахілла. Хворий міг уже сам обговорювати своє марення. Ще через деякий час Ахілл так очуняв, що навіть почав сміятися з свого біса. Всі припадки минули. Перший час після такого видужування біси ще з являлись до Ахілла вночі, коли він спав. Але лікар не давав їм спокою і тут. Він продовжував лікувати Ахілла весь час новими навіюваннями. Видіння з’являлись дедалі рідше і, кінець кінцем, зникли.

Ахілл остаточно видужав.

Так було вигнано з його душі «страшного диявола», тобто його власну думку, яку він сам і навіяв собі і втілив у страшному образі. Щоб вигнати біса, потрібне було навіяння і більше нічого.

Через три роки після того, як Ахілл одужав, він писав лікареві, що живий, здоровий і живе з своєю дружиною добре.

З цього прикладу видно, що таке біснуватий. Приклад цікавий тим, що хворобу Ахілла досліджено до найменшої подробиці точно і достовірно. Дослідження показує, що біснуватий — той же хворий. Інакше кажучи, тут справа зовсім не в бісі, а в хворобі нервів і мозку.

Такі хворі були в усі часи і в усіх народів. Вони нерідко траплялися і серед дикунів. Там їх теж вважали одержимими злим духом. Дві з половиною тисячі років тому було немало таких же хворих у греків і римлян. У ті часи вважали, що в них вселився Діоніс, бог вина і веселощів. Ці хворі шаленіли так само, як і Ахілл, тільки викликали імена інших богів і духів. Тоді казали, що ці хворі «одержимі богами».

Про те, що вони «одержимі бісами», почали говорити набагато пізніше, коли прийняли християнство. На це варто звернути увагу. Та ж сама хвороба вважалась то дією «богів», то дією «дияволів». Спочатку богів, потім дияволів. І мільйони людей щиро вірили і в те і в друге.

Біснуваті були в усі часи і в усіх народів: у язичеських, християнських, буддійських. Дуже часто про них згадують біблія і євангелії. В одних народів їх було більше, в інших — менше. В одні часи такі випадки траплялися частіше, в інші — рідше.

Звичайно біснуватим ставав хворий з сильним нервовим розладом, або, як тоді казали, в котрого вселялась «нечиста сила». Та бували випадки, коли ця тяжка хвороба уражала не одну людину, а відразу кілька десятків і сот чоловік і навіть поширювалась по всій місцевості точнісінько так, як поширюються різні заразні хвороби: тиф, скарлатина, холера та інші. Про одну таку нервову пошесть у Смоленській губернії вже розповідалося в цій книжці. Але особливо часто такі пошесті (епідемії) бували років 300 тому, в XVII столітті.

Перша така епідемія сталася в 1630 році в одному монастирі в Мадріді, в Іспанії. В однієї монахині почалися сильні припадки. Вона вигиналася всім тілом, руки її судомило, з рота йшла піна. Ночами монахиня несамовито кричала і, нарешті, заявила, що в неї вселився диявол. Незабаром «нечиста сила» охопила всю обитель: монахині ночами вили, нявкали, гавкали. Бідолашних пробували заклинати. Але це не допомогло. Тоді в боротьбу з «нечистим» втрутилось вище духовенство: воно роз’єднало біснуватих, тобто хворих, розіславши їх у різні монастирі.

В наступному 1631 році така ж пошесна біснуватість мала місце в монастирі св. Урсули в місті Лудені, у Франції. Монахині ночами бачили видіння: до нервовохворих жінок почав