Серед таємниць і чудес - Микола Олександрович Рубакін

і пап самі були «чудотворцями», зціляли хвороби, «виганяли бісів»; у багатьох католицьких монастирях були і досі є чудотворні мощі та ікони, завдяки яким теж зцілялись і зціляються віруючі в них люди. Ці зцілення і вигнання бісів давали і дають духовенству всіх країн величезний прибуток. А чудеса — ще більше. В Іспанії, в Італії, в Тібеті, в Індії — скрізь і всюди кожен монастир намагається завести в себе щось «чудотворне»: то чудотворне джерело, то чудотворну статую; на острові Цейлон показують слід самого Будди, в мусульманському святому місті Мецці — священний камінь, що впав з 'неба. Але ще більше різних чудотворних речей демонструють у Франції, Німеччині та інших християнських країнах. Наприклад, у деяких монастирях духовенство показувало куски Ноєвого ковчега, більше ніж у двохстах монастирях — частини хреста, на якому було розіп'ято Христа, а в кількох монастирях — навіть цілі хрести. Цвяхи, якими було пробито руки і ноги Христа, віруючі бачили сотнями. В одному місці показували роги Мойсея, тобто проміння, що виходило з його голови; в іншому монастирі — чудотворну бороду Аарона. Показували пера з крила архангела Гавриїла. Були монастирі, де справжні чудеса і зцілення творило святе сіно, що колись лежало в яслах Христа. Показували навіть свічку, яка горіла в хвилину народження Христа. Нарешті, в одному німецькому монастирі показували рукавичку, в яку Никодим зібрав кров Христа.

Усіх таких дивовижних речей і не перелічиш. Та особливо повчальне те, що всі вони приваблювали до себе сотні тисяч віруючих поклонників. І кожен поклонник давав монастиреві хоч якийсь прибуток. Але ще цікавіше: всі ці незвичайні речі справді виявлялись чудотворними.

Однак звідки ж вони з’являлись? Про це розповідають очевидці.

ІСТОРІЯ ОДНОГО КАТОЛИЦЬКОГО МОНАСТИРЯ

Ось що пише, наприклад, чесний і щирий монах Радульфус, який жив років 800 тому:

«Прийшов до нас якийсь чоловік простого походження і взявся розкопувати могили. Він діставав звідти кістки і, називаючи їх мощами, продавав різним монастирям. І монастирі купували. Торгував він також і різними чудесними речами, наприклад древом від хреста господнього». Прийшов цей чоловік в одне альпійське місто. Там, як завжди, зібрав кістки першого-ліпшого небіжчика і почав твердити, ніби ангел відкрив йому, що це мощі святого Юста. Пішла про це чутка. Збіглося населення сусідніх сіл, і тут же відбулося багато чудес, як на могилі диякона Франсуа. Цьому допомагали і подарунки, завдяки яким дехто видавав себе за зціленого, Сусідні прелати (монахи і священики) одразу ж цілком повернули справу на свою користь і купили мощі.

Даремно освічені і чесні люди викривали цього чоловіка. Не допомогло. Священики і монахи закупили мощі і поклали в срібну раку. Це сталося 800 років тому, а ця сама рака збереглася і досі. Чому ж вона збереглася? Тому що старовинна історія забулася, а мощі дають прибуток…

Католицький монастир існує і досі і за такий довгий час свого існування встиг завдяки мощам накопичити величезні багатства. Траплялося часто, що багаті хворі, зцілені цими мощами, вкладали в монастир для поминання своєї душі великі капітали. Таких пожертвуваних капіталів не тисячі, а мільйони. Ще більше мільйонів зібрано тим же монастирем по копійці з віруючої бідноти, яка приходить багато сотень років до цих мощей на поклоніння. Але особливо збагатили монастир різні заповіти. За цими заповітами відійшли до нього величезні і багаті маєтки. Сам монастир став таким чином землевласником і поміщиком, і в нього з’явилися спільні інтереси з іншими такими ж власниками. Він теж почав віддавати свою землю в оренду сусіднім селянам, збираючи з них добрий прибуток.

Траплялось нерідко, що між селянами і поміщиками починалися незгоди. Бувало навіть так, що справа між ними доходила до справжньої війни. В таких випадках монастир святого Юста завжди ставав не на бік селян, а на бік поміщиків. Абат, тобто наставник монастиря, надівав своє вбрання і йшов до селян, щоб переконати їх не виступати проти панів. «В письмі сказано, — твердив абат, — раб хай покориться своєму панові». Ще говорив абат: коли комусь на цьому світі дуже тяжко живеться, то тільки через те, що сам бог посилає таке покарання людям за гріхи. Супроти ж бога йти не годиться. І на доказ цього абат, як завжди, говорив довго і палко. Коли ж його промови не впливали на селян, які збунтувалися, тоді абат нагадував їм про кістки, тобто мощі, святого Юста і про всі чудеса, що стільки років над ними творяться. «Чи хочете ви накликати на себе гнів святого?» — вигукував абат. І він розповідав про якесь його чудо, підхоже для даного випадку. Але селяни і без абата вірили в чудеса святого Юста, і коли духовник розповідав про них, їм ставало страшно… І чудеса, і навіть розповіді про них нестерпно залякували їх. І селянам тоді пригадувались жахливі муки пекла, які «уготовано кожному грішникові за неповажання святих і за невір’я в чудеса».

І багато-багато разів траплялось за тисячолітнє існування монастиря святого Юста, що чудеса, котрі творилися над його кістками, приборкували народ, який збунтувався, і той терпляче сотні років покладався на молитви і «заступництво перед богом» святого Юста. І народ дуже палко молився і ніс до мощей святого свої копійки, які ще не перейшли з його кишені до поміщика або в монастирську казну. А тут же, біля мощей, поряд з цими селянами, стояв і щиро молився тому ж святому і барон, у якого виникла з селянами незлагода. Молився, дякуючи святому за те, що той звільнив його від втрат і збитків, які, чого доброго, могли б статися. І молився «святим мощам», цілком усвідомлюючи, що «святий Юст» розуміє його правоту і неправоту ворогів. І, зберігшн свої тисячі, барон жертвував на користь монастиря дещо і з свого боку… а іноді, при нагоді, навіть захищав святу обитель зі зброєю в руках. І це для монастиря було дуже важливо і потрібно, тому що і в нього траплялись в ті часи нерідко суперечки з селянами з-за землі і проти них не завжди допомагали навіть чудеса мощей Юста.

Така правдива історія монастиря святого Юста, який виріс, прославився і розбагатів завдяки «чудесам» свого