Серед таємниць і чудес - Микола Олександрович Рубакін

мертва перед очима у лікарів понад рік. Привезли її до лікарні, розбиту ударом Ноги в жінки не діяли. В такому стані вона лежала близько двадцяти років. У всьому іншому здоров’я її було добре, вдача спокійна. Жінка дуже поповніла. Та одного разу вона заснула, а потім уже не прокидалася цілий рік. Її годували штучно, вливаючи їжу прямо в шлунок через трубку. Завдяки цьому хвора не вмерла з голоду. Цю хвору лікарі врятували від смерті. Іншу жінку, теж хвору на летаргію, було врятовано: один лікар, якому вона дуже вірила, голосно сказав їй: «Встань і йди». — і хвора справді пішла. Такі хворі є в різних країнах. Однак у різних країнах іноді рятують їх від смерті і різні чудотворці. Віра в чудотворців впливає і на таких хворих, які ще можуть чути» що робиться навколо. Таке справді інколи і трапляється.

Проте іноді обмерлу людину не може оживити вже ніяка сила і ніяка віра. Це буває тоді, коли людське тіло дуже ушкоджене, ушкоджено якусь частину його, важливу для життя, наприклад легені, серце, мозок, нирки тощо. Такі мерці ніколи не воскресають, і ніщо і ніхто воскресити їх не може.

У різних народів існує безліч розповідей про воскреслих мерців. У деяких з них іде мова про справжні випадки, які колись мали місце, наприклад, про летаргічні сни. Але такі розповіді ходять у народі з великими перебільшеннями і прикрасами. Звичайно цих перебільшень і прикрас так багато, що немає ніякої змоги розглядіти за ними справжню подію, бо вона з усіх боків обростає прикрасами, як ними обріс переказ про всесвітній потоп або про каміння, що співає.

РОЗДІЛ VII
РОЗПОВІДІ ПРО БІСІВ І ПРО ТЕ, ЯК ЇХ ВИГАНЯЮТЬ
ЯК В ОДНОГО СЕЛЯНИНА «ВСЕЛИВСЯ ДИЯВОЛ»

Років п'ятдесят тому в паризькій лікарні Сальпетрієр сталася подія: з одного селянина «вигнали біса», причому вигнали назавжди і добре, так що «біс» справді вийшов з селянина і більше до нього не повертався. Про цей дивовижний випадок варто розповісти, щоб точно й достовірно з’ясувати, за яких же обставин ця подія сталася.

Діло було так. Якийсь селянин, на ім’я Ахілл, народився в південній Франції в заможній селянській сім’ї. Його рідні були людьми хорошими, але зовсім неписьменними. Жили вони далеко від міста, до школи самі ніколи не ходили. Зналися в основному із священиками та монахами і від них наслухалися про витівки різних «бісів». У бісів вірили і священики, і селяни, і хто з них більше — невідомо. Священики вчили Ахілла і його рідних у бісів вірити твердо, але їх підступам нізащо не піддаватись. А по селу в той час ходило багато розповідей про підступи диявола і про те, як і з якими людьми диявол знався. Казали і про батька Ахілла, наче він давно продався дияволу і навіть ходив щосуботи до старого дерева, розмовляв там з сатаною й одержав від нього мішок срібла. Батько Ахілла сміявся з таких намов, але його і самого брали й мучили різні страхи: Як-не-як старик був певен, що диявол існує і постійно бродить десь біля нього.

Ахілл учився в школі, мав чудову пам’ять і читав багато книг, але тільки без розбору. Найбільш дохідливими для нього були духовні книги, в яких немало розповідається про бісів і про те, як вони спокутують людську душу. Хлопчик він був добрий і чесний, чутливий і вразливий, хоч і не дуже розумний. Усе, про що розповідалось у книзі, та до того ж «священній», він сприймав із сліпою вірою. Друзів Ахілл не мав, бо був дуже відлюдний. А втім, його не обтяжувала самітність. У школі він не довчився, покинув її і почав торгувати. В двадцять два роки Ахілл одружився з гарною дівчиною і прожив з нею щасливо до тридцяти трьох років.

Але тут з ним трапилась пригода. Взимку 1890 року поїхав він із села в своїх справах і повернувся додому через кілька тижнів. Після цієї поїздки Ахілл чомусь змінився: він став зовсім іншим, хоча й твердив, що почуває себе добре. Він намагався бути веселим, а сам був похмурий, заклопотаний, майже не помічав дружини і дитини. Селянин став дуже мовчазний, а потім і зовсім перестав розмовляти. Йому важко було говорити. Він насилу повертав язик. Даремно Ахілл намагався вимовити якесь слово. Це йому не вдавалось: селянин неначе онімів. Оглянув Ахілла сільський лікар і визначив, що в нього «ослаб організм і змінилися соки». Лікар побачив, що хвороба в Ахілла тяжка, і сказав про це самому Ахіллу та його дружині. На Ахілла слова лікаря вплинули дуже тяжко, але мова все ж повернулась до нього. Зате селянин почав скаржитись на біль, що в нього зовсім немає сил і все болить. Ахілла стала мучити постійна спрага, а їсти він зовсім не міг. Оглядали його інші лікарі і запитували: «У вас нога болить?» — «Болить», — відповідав Ахілл. І справді, нога починала боліти в нього від самого тільки запитання. Про який би біль його не запитали, відразу починався в Ахілла той самий біль. Бідолашний зліг, усі справи покинув. Найпохмуріші думки лізли в його голову. Селянин не міг читати жодної книги. Він навіть не розумів, що йому кажуть. Потім у нього з’явилось передчуття чогось страшного. У сні він шепотів незрозумілі слова і плакав. Якось він покликав до себе дружину й дитину, попрощався з ними, ліг у ліжко і пролежав зовсім нерухомо два дні. Рідним здавалося, що він от-от помре. Проте ранком, після двох днів такого лежання, Ахілл раптом скочив з ліжка, сів, широко розкрив очі і страшно і несамовито зареготав. Його тіло тремтіло, рот перекривився. Такий сатанинський сміх тривав цілих дві години.

З цієї хвилини все змінилось. Ахілл встав з ліжка і відмовився од будь-якого лікування. На питання родичів він відповідав: «Зі мною нічого «є робіть, це даремно. Будемо нити шампанське. Тепер настає кінець світу!» Потім він почав відчайдушно кричати: «Мене палять, мене ріжу ії на куски!» Так Ахілл кричав цілий день. Потім він почав ганьбити найнепристойнішою лайкою