Серед таємниць і чудес - Микола Олександрович Рубакін

Подібно до цього «виганяють злих духів» і теперішні начотчики, іноді вдало, іноді невдало, залежно від хвороби. Так діяв отець Марко, який «відчитував» хвору Василину Алексєєву в селі Ащепково. Так само впливав на кликуш і отець Іоанн Кронштадтський. А тисячу вісімсот років тому так само діяв Аполлоній Тіанський.

Кілька сот років тому віра в бісів держалась набагато стійкіше, ніж тепер. Мільйони людей були впевнені, що біси крутяться навколо кожної людини, чатують, підстерігають, спокушають, заповзають у людську душу, намагаються якнайдешевше купити її, щоб засадити потім у пекло. Казали, що з багатьма людьми такі жарти бісів удавалися.

Але от що особливо жахливо. Серед народу ходив поговір, що дехто з людей сам закликає до себе бісів і знається з ними. Багато чоловіків і жінок твердили, що до них справді приходив біс, і вони з ним розмовляли і мали справу. І в цьому признавалися цілком щиро, бо хворі, нервові люди того часу бачили у своїх видіннях те, про що вони думали. А кілька сот років тому в усіх країнах Європи віруючі і благочестиві люди найбільше думали про бісів і боротьбу з ними ради досягнення царства божого на тому світі. За це молились, про це говорили. Це ж проповідувалось у церквах і писалось у «священних» та інших книгах. Таким розмовам і вірі дуже сприяло тяжке життя того часу. Народ змучився, настраждався через війни і різні утиски з боку багатих і владних королів, князів, поміщиків та духовенства. Скинути гнобителів з своєї шиї не було сил. Мимоволі доводилося покладати надії на бога, а значить, і всіляко боротися з бісами. І багато людей хворіли на різні нервові хвороби. Раз у раз з являються «біснуваті» чоловіки і жінки. нервовохворі, істеричні, божевільні і напівбожевільні, всілякі кликуни і кликуші, Чимало було таких, що самі на себе зводили різні небувалі злочини, твердили, ніби вони чаклуни, відьми, перевертні, Наче вони літають на шабаш, поширюють причину і заразу, — словом, творять усе, щоб догодити бісам. Казали все це цілком щиро, точнісінько так, як і Ахілл щиро казав про свого біса.

І ось проти таких людей, які нібито знаються з нечистою силою, виступало духовенство. Священики твердили, що саме їм і належить викорінювати «бісівську силу». Влаштовувались особливі церковні і духовні суди, щоб її викорінювати. Світські власті, поліція, військо, королі, імператори всіляко допомагали цьому викорененню. І ось бідолашних хворих чоловіків і жінок хапали, катували, добивалися від них зізнання за допомогою страшних тортур, а потім без всякого милосердя спалювали на вогнищах. У старовинних книгах розповідається про неймовірні страхіття, про те, що робилося в ті часи з бідолашними хворими людьми в ім’я боротьби з бісами. Десятки і навіть сотні тисяч їх загинуло в найжахливіших і повільних муках, і народ навіть не жалів їх. Здебільшого це були люди з простого народу і взагалі небагаті. Різні графи та князі і в ті часи добре вміли влаштовувати свої справи, і біси в них чомусь залізали дуже рідко. І завжди і всюди бувало так: бідолашних гинуло найбільше в тих країнах, де найбільшу владу мало духовенство і де королі та князі дуже активно підтримували його.

Так було, наприклад, в Іспанії і Німеччині, та й в інших країнах. У одному лише місті Трірі, в Німеччині, за короткий час було спалено живцем 7000 чоловік за «знайомство» і «стосунки з бісами». Один епіскоп у німецькому місті Бамберзі спалив 600 жертв, а в єпіскопстві Бюрцбурзькому було спалено за один тільки рік 800 чоловік. У французькому місті Тулузі за один раз покарали 400 чоловік. Були такі недолюдки, які зовсім не розуміли, що вони коять: якийсь суддя Ремі у французькому місті Нансі хвастався, що за шістнадцять років він засудив до страти 800 чоловік. В Іспанії кров лилася справжньою рікою. В Італії, в провінції Комо, за один рік стратили 1000 чоловік, а в інших місцевостях тієї ж країни жорстокість суддів призвела людей до повстання. Спалювали і мучили нещасних хворих і в Швейцарії. В швейцарському місті Женеві, яким тоді управляв епіскоп, за три місяці було страчено 500 «відьм», тобто нервових, істеричних жінок, які у своїх хворобливих видіннях бачили біса і нібито зналися з ним.

Але ось що було особливо важливо. Все це робилось для слави божої. Духовенство проповідувало тоді, що пощадити «відьму» — значить «образити всемогутнього». Римські папи пускали в народ особливі послання проти «відьм». Священики, монахи, святі і не святі складали особливі молитви для вигнання бісів. Такі молитви є і досі в католицьких і православних богослужебних книгах. І як же було простому, темному народу не вірити у бісів і їх вигнання, коли навіть у молитвах говориться про це? І під час церковної служби йде мова про те саме. І в проповідях духовенство повторює це. А головне — про бісів розповідається і в самому «святому письмі». Розповідається там і про різних чудотворців, які виганяли колись бісів. Сліпа віра в старовинне «письмо», в книги, написані сотні і тисячі років тому, дуже сприяли жахливій і передчасній загибелі на вогнищах сотень тисяч хворих людей.

Це найкраще доводить, як небезпечно вірити старовинним книгам.

Так воно і сталося насправді, тому що церква майже дві тисячі років з усієї сили підтримувала віру в бісів. Колись вона її підтримувала вогнем і мечем, вогнищем і катуванням. Тепер, знесилившись, підтримує тільки словами і проповіддю.

Та і як же їй не підтримувати віру в бісів?

Справді, що таке біс? Це якась надприродна, таємнича сила. Чи може церква не вірити в існування такої сили? А як же їй бути в такому разі з чудесами? Адже всяке чудо є теж втручання різних надприродних сил у звичайний хід життя природи і людини. Заперечувати таке втручання — значить заперечувати і чудеса. Але таке заперечення було для римської церкви дуже невигідним: багато священиків