Серед таємниць і чудес - Микола Олександрович Рубакін

Це — картина великої істерії, як називають таку хворобу лікарі. Але в повному прояві вона трапляється порівняно рідко. Звичайно деяких ознак зовсім не буває; інші, навпаки, виступають дуже сильно. У декого з хворих, біснуватих, одержимих, корчі проявляються з особливою, страшною силою. Хворий кидається на підлогу, намагається себе вкусити, рве на собі волосся, одежу. Він страшно кричить, виє, мов дикий звір.

Недивно, що такий припадок наштовхував марновірних, темних людей у старовину та и тепер ще наводить на думку, що в хворого вселився злий дух; картина «одержимості» могла справді залякати, спантеличити темну, неосвічену людину. Тепер у «духів» вірять значно менше[32]. Але й досі ще є такі ж біснуваті, яким ввижаються різні страховища: звірі, мерці, дияволи; хворі тікають від цих страшних привидів; у них починаються ті ж судороги, крики, прокляття, блюзнірство. Досить тільки порівняти опис хвороби вчених-лікарів і розповіді старовинних монахів про луденських, мадрідських, лув’янських біснуватих — і в очі відразу впаде разюча схожість: у цих безталанних дівчатах, одержимих «нечистою силою», неважко відразу пізнати хворих, що їх лікували Ріше і Шарко. Всі ознаки біснуватості ті ж, інше тільки пояснення хвороби. Але тут із старовинними очевидцями повторилось те саме, що не раз бувало з іншими: вони правильно бачили й описували, але неправильно пояснювали. Тепер наука крок за кроком розкриває всі таємниці природи. Вона пояснила і ці таємничі історії, що дійшли до нас з давніх часів.

І от що особливо цікаво. В усі часи і у всіх народів знаходились люди, які «виганяли бісів». Як же саме? За допомогою такого ж навіяння, яким користувався і лікар Жане, лікуючи Ахілла. Ось, наприклад, як «виганяв бісів» католицький святий Бернард. Це докладно описано в одній старовинній італійській книзі. З цієї розповіді видно також і щиру віру людей того часу в бісів.

«Давно вже диявол оволодів однією жінкою, уродженкою італійського міста Мілана, — розповідається в старовинній книзі «Житіє святого Бернарда». — Диявол так її знівечив, що вона була схожа скоріше на потвору, ніж на жінку». (Інакше кажучи, ця жінка була нервовохвора і покалічена нервовими судорогами). Далі в старовинній книзі розповідається: «Обличчя цієї жінки було спотворене і шолудиве, очі косі і страшні; довгий язик висолоплювався з рота, що видихав сморід. Крім того, жінка часто скреготала зубами, нічого не бачила і не говорила. Вона була справжнім житлом диявола. Її повели в церкву святого Амбросія до святого Бернарда. Народ вірив, що ця свята людина врятує бідолашну.

Величезний людський натовп насунув з усіх боків. Святий Бернард наказав віруючим почати молитву. Сам же залишився біля вівтаря із священиками. Він зажадав, щоб до нього привели жінку. Але це не легко було зробити, бо диявол, який у ній сидів, щосили упирався, бив воротарів ногами, задкував, скалив зуби, намагався будь-що вирватися. Нарешті, з великими труднощами одержиму приволокли до вівтаря, де стояв святий Бернард. Жінка одразу ударила його ногою. Але святий і взнаки не дав, що помітив цей удар. Він став на коліна біля вівтаря і спокійно молився. Потім надів ризу і почав правити обідню. Під час обідні Бернард звертався до одержимої, хрестив її, благословляв святими дарами. При цьому диявол відчував такий біль, неначе його різали. Він огидно звивався, страшенно кривлявся, з такою силою скаженів у тілі бідолашної жінки, що всім було видно, як він мучиться. Святий прочитав молитву господню, потім підійшов до жінки, щоб напасти на ворога зблизька. Держачи дискос із святими дарами, він поклав його на голову жінки. Після того сказав дияволу: «Ось, мерзенний і проклятий дух, — ось твій суддя! Оця велика і незламна сила! Тепер стань супроти неї, якщо посмієш. Ось той, хто прийняв смерть заради нашого порятунку! Кажу ім'ям великого бога і влади його, яку ти добре знаєш, і наказую тобі, дух лукавий, негайно залишити тіло цієї раби божої і ніколи більше до нього не повертатись».

Під час промови святого Бернарда диявол одчайдушно кричав і терзав одержиму. Це ясно свідчило, що йому всупереч своєму бажанню доводиться покидати її. Зробивши цю першу спробу, святий Бернард повернувся до вівтаря і закінчив обідню. Коли ж диявола причастили, а диякон проголосив: «Мир усім», — народ відпустили додому. Тоді мир настав і для бідолашної одержимої: диявол покинув її зовсім, довівши цим непереборну силу «святого таїнства».

З цієї розповіді старовинної книги видно, що святий Бернард справді вплинув на хвору, нервову жінку, і вплинув тільки за допомогою слів. Відомо, що святий Бернард викликав до себе велику повагу. Йому вірили, а завдяки цій вірі його слова впливали на людей, особливо на хворих, так само як впливало на хворого Ахілла навіювання лікаря.