Серед таємниць і чудес - Микола Олександрович Рубакін

цікаво: дехто хворів на ті самі хвороби, від яких зцілялись, наприклад, на могилі диякона де Парі: з’явились припадки, ядуха, здуття живота, рани, відбирало руки й ноги. Деякі біснувалися, доходили до нестями, рвали на собі одежу і волосся, кидались із стільця на підлогу. У жінок під час припадків з’являлась така сила, що шість міцних селян не могли з ними впоратись. А після припадків хворі падали і лежали, наче мерці, майже без ознак життя. Дехто блював. Деякі кричали: «Секлетино, навіщо ти нас погубила!» І ось що цікаво: деякі хворі занедужали після того, як згадали, що колись вони взяли від Секлетини хто перепічку, хто бублик, хто шматок хліба. Навіть згадки про такі зовсім випадкові і давні подачки діяли на нервових людей, як отрута. З цими подачками виходить те саме, що з хлібними пілюлями, про які розповідалось, або з жменькою землі і святою водою. Пілюлі з хліба і вода впливали на хворого тому, що він вірив у таку їх дію і в того, хто давав. Так само і тут народ вірив, що Секлетина псує і що її подачки — не звичайні подачки.

Кликушеська зараза трималась у селі Ащепково кілька років.

Із розповіді про цю історію видно, що коли іноді нервові люди завдяки своїй вірі дуже швидко і зовсім зціляються від різних хвороб, то іншим разом з тих же причин вони захворюють на дуже тяжкі хвороби. І ні в тому, ні в іншому немає, звичайно, зовсім нічого чудесного. Все це робиться цілком природно, без будь-якого втручання таємничих і надприродних сил.

ЧУДОТВОРНА ВІРА ЗЦІЛЯЄ НЕ ВСЯКІ ХВОРОБИ

Але чи всякі хвороби можна вилікувати за допомогою віри, навіюваня і уяви? Чи можна, наприклад, вилікувати страшну хворобу рак? А сухоти? А сифіліс?

Є дуже багато різних хвороб, які зовсім не піддаються такому лікуванню. Про виліковування і зцілення таким чином цих тяжких хвороб звичайно ходять тільки темні чутки. Про це розповідають з чужих слів. Багато разів випадки зцілень ретельно перевірялись, і перевірка показувала, що чутки і розповіді не відповідають правді: або хворому ставало тимчасово легше, або зцілення і зовсім не було.

Наприклад, мав місце такий випадок. З одним французьким генералом стався удар. Удари бувають з різних причин. У людей похилого віку вони трапляються іноді тому, що лопаються дуже тонкі кровоносні судини в головному Мозку. Це буває від того, що в стінках надзвичайно тонких кровоносних судин у стариків нерідко відкладаються вапнисті солі. Через це кровоносні судини стають дуже ламкі і не можуть розтягуватись, коли до них з якоїсь причини приливає кров. Якщо людина дуже хвилюється, серце працює посилено і швидше жене кров по тілу. Тому може статися сильний прилив крові до голови. Від такого приливу ламкі стінки кровоносних судин іноді не витримують і лопаються. Тоді кров заливає мозок і заважає йому правильно працювати. Залежно від того, в якому місці мозку лопаються стінки кровоносних судин, бувають різні наслідки. Наприклад, коли це відбулося в тому місці мозку, яке керує рухами, тіло перестає рухатись. Інколи в людини відбирає мову, якщо те саме сталося в тому місці мозку, яке завідує здатністю говорити. Після удару можна видужати тільки тоді, коли розсмокчеться кров, що залила мозок. Для цього потрібні значний час і вміле лікування. А коли крові вилилось в мозок дуже багато, людина може і вмерти від удару. Такому хворому ніяка віра вже не допоможе. Так сталося і з французьким генералом. У нього вилилось у мозок досить багато крові.

Це було в Парижі. В той час там жив якийсь солдат зуавського полку, що лікував хворих, хоча зовсім нічого не розумів у лікарській справі. Але багато хворих гаряче вірили в його уміння. Тому зуав-солдат зцілив багатьох хворих на різні нервові хвороби, особливо на істерію. У нього теж кульгаві починали ходити, слабосилі вставати, залишаючи йому на пам’ять свої милиці, глухонімі починали говорити і чути, а сліпі — бачити. Розповіді про такі зцілення впливали на інших хворих. Ті їм вірили, а це допомагало новим зціленням. До зуава приносили людей, розбитих ударом. Солдат ставав перед хворим і натхненно вигукував: «Встань і йди!» І траплялось нерідко, що справді хворий вставав і йшов.

Принесли до зуава і генерала, розбитого паралічем. Як потопаючий хапається за соломинку, так і генерал вирішив спробувати, чи не допоможе йому звичайний солдат-чудотворець. Зуав теж зупинився перед генералом і скомандував йому: «Марш!» Але генерал лежав. Тоді солдат владним голосом вигукнув: «Встань і йди!» Але генерал не рухався.

Так він і пролежав кілька років, до самої смерті. Зцілити генерала ніхто не зумів, тому що його хвороба була не нервова, не така, яку можна вилікувати за допомогою віри.

Трапився ще такий випадок. Є хвороба, що зветься запаленням шкіри, або екземою. При цій хворобі шкіра покривається червоними плямами, прищами і всякими болячками. Є й інші нашкірні хвороби, дуже болючі. За старих часів їх не відрізняли од прокази. Проте відомо точно і цілком достовірно: деякі нашкірні хвороби — теж нервові і тому виліковуються за допомогою віри або навіювання. Так, наприклад, багатьох хворих на цю хворобу вилікував лікар Б. Сіпані в Петербурзі, колишній директор Колмовської лікарні для душевнохворих поблизу Новгорода. Хворі повністю вірили його умінню, і ця віра на них впливала. Були випадки зцілення нашкірних хвороб і в інших місцях і навіть у давнину. Віра в зцілення допомагала багатьом хворим на ці хвороби. Але не всякі хвороби піддаються такому лікуванню. Наприклад, проказа зовсім не виліковується. Незважаючи на це, іноді в народі ходять розповіді, що такий-то зцілитель або чудотворець зціляє прокажених.

Яких же саме хворих зціляють чудотворці? Зовсім не прокажених, а тільки тих, у кого нервова екзема (запалення шкіри) або інші нервові хвороби, що виліковуються за допомогою віри. Після таких зцілень народний поголос доповнив і перекрутив те, що справді сталось. Темні люди сплутали одні нашкірні хвороби з іншими, та їх і справді дуже легко сплутати, а в старі часи було ще легше: їх тоді менше знали.