Серед таємниць і чудес - Микола Олександрович Рубакін

жінок. Але були також і чоловіки. Сюди збиралися люди різного віку, різного звання і стану. Весь цей натовп складався з хворих, які чекали зцілення. І всі говорили про зцілення, і всі їм вірили. І віра передавалась від людини до людини і дуже впливала. Але від такого скупчення людей виходило і велике зло: від людини до людини переходила не тільки віра, а й нервовий розлад. При цьому діяло теж навіювання: людина вселяла іншій людині те, що почуває сама. А біля могили диякона творилося немало дивовижного. Жінки кричали і голосили, інші бились об землю, деякі навіть ходили на головах і вигукували, що цього вимагає дух святий. Чоловіки, жінки, діти, старі і молоді корчилися, звивалися, рухались і завивали на тисячі ладів. Одні вигукували пророцтва, інші співали молитви, деякі просто ревіли, стогнали, свистіли і навіть нявчали. Завдяки такій обстановці деякі хворі не тільки не зцілялись, а навпаки, ще гірше захворювали. Бувало навіть так: до могили диякона приходили хворі, яких мучили, наприклад безсоння, головний біль та інші цілком безпечні хвороби. А бачачи жінок і чоловіків, які звивалися в корчах, хворі самі починали корчитися; не могли утриматись від крику, стрибків і шаленства, дивлячись, як це проробляли інші. Траплялось, що до могили люди приходили здоровими, а біля могили раптом у них відбирало половину тіла, або здувався живіт, або несподівано починало корчити руки і ноги. Бували випадки, що люди сліпли і глухли, ставали кульгавими через корчі ніг.

Чому ж усе це виникає? Від обстановки, яка так сильно впливає на нервових людей, а на істеричних особливо. Одні зціляються, інші захворюють. І це з однієї і тієї ж причини.

Але те, що відбувалось колись біля могили диякона, інколи відбувається і в інших місцях. Траплялися такі випадки і в Лурді, і в Лхассі, і в інших монастирях, біля чудотворних мощей та ікон. Буває це саме і біля могил магометанських та буддійських святих. Те саме відбувалось колись в Кронштадті навколо отця Іоанна Кронштадтського.

Віра в цього священика теж не раз зціляла нервових істеричних хворих точнісінько так, як це було з католицькими, магометанськими й іншими чудотворцями. Але іноді завдяки Іоанну захворювали і здорові. Біля цього священика постійно товпилися хворі й істеричні жінки, кликуші і біснуваті. Варто пожити навіть здоровій жінці серед різних кликуш — і вона сама може стати кликушею. Це і бувало неодноразово в Кронштадті.

ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ВИМУШЕНОЇ ХВОРОБИ, ЩО СТАЛАСЯ ЗАВДЯКИ ВІРІ

А ось що було в 1895 році в селі Ащепково, Мокринської волості, Гжатського повіту, Смоленської губернії.

Влітку по цій місцевості блукав якийсь Захар-юродивий — недоумкуватий селянин, родом з тих же місць. Побачила його селянка, Василина Алексєєва, жінка нервова й істеричка. Чомусь вона дуже перелякалась, схопилася за голову і несамовито закричала: «Злодій, злодій!» Її крики вплинули на людей. Натовп кинувся на бідолашного Захара і вбив його. Через цей випадок почалась ворожнеча між жінками. Особливо ворогувала з Василиною якась Секлетина Никифорова, жінка міцна і здорова. Душу Василини, і так розладнану, ще сильніше вразили різні чвари. З надією заспокоїти її Василина почала ходити по богоміллях і вчащала, між іншим, до Колоцького монастиря, в Гжатському повіті, за двадцять верст від Ащепкова. До Колоцького монастиря здавна сходилося звідусіль багато «зіпсованих» і кликуш, тобто, просто кажучи, нервовохворих і істеричних жінок. Монахи в монастирі «відчитували» їх і давали їм поцілувати ікону. І деякі хворі жінки зцілялися, так само як це було і на могилі католицького диякона. Тому Колоцька ікона теж вважалася чудотворною.

Василина Алексєєва зовсім не була кликушею. Але ось 9 липня 1897 року вона вирушила до Колоцького монастиря на храм. У цей день сходилося туди особливо багато кликуш. Василина бачила їхні несамовиті припадки, і в неї в самої почався такий же припадок. Через чотири місяці припадок у неї повторився, причому саме тоді, коли чудотворну ікону принесли в село Ащепково і правили молебень, оасилина завила і закричала, що и «зіпсувала» Секлетина. Та казала Василині: «Гріх тобі, що ти на мене намовляєш». А Василина на це відповідала: «Насадовила ти мені чортів». Після цього вона багато разів почала вигукувати, що Секлетина «зіпсувала» і її, і ще сімом насадовила чортів. «І ті ще закричать! — твердила Василина. — Не вірите мені? Тоді побачите: разом гулятимемо!» Припадок і пророкування Василини дуже вплинули на все село. Багато повірило її віщуванню. Нервові жінки стали думати і непокоїтися, чи не трапляться і з ними такі припадки. Василину почали возити до старців і по монастирях, причащали, купали а відчитували. В Семенівському монастирі монахи сказали їй, що її хвороба і справді причина. Все це ще більше зміцнювало в ній віру в те, що її «зіпсувала» Секлетина.

Але ось що цікаво: рідні повезли Василину до однієї схимниці у Вознесенський монастир. Та благословила хвору проскурою, артосом і маслом і сказала, що Василині полегшає. Проскура, артос і масло вплинули як ліки, бо Василина вірила схимниці. І Василині на якийсь час стало справді легше. Але тільки на час. Потім Василина бачилася з якимсь монахом Марком, який відчитував кликуш. Той сказав їй, що її хвороба виходитиме ранами, і теж дав попити і поїсти чогось святого. Як сказав Марко, так і слалося: коли Василина повернулася з монастиря, по всій лівій половині тіла у неї були чиряки.

Відчитування не допомагали. Вони лише зміцнювали у Василини її віру в причину. Василина кричала: «Мучить мене! Багато, багато навесні буде такого народу, як я!» Ці слова знову-таки впливали на всіх нервових людей села.

І ось весною справді почали з’являтися кликуші одна за одною. Після великодня 1898 року в одному тільки селі Ащепково з’явилось дванадцять кликуш. Із них десять жінок і два чоловіки. Крім того, ця ж хвороба пішла по сусідніх селах. Захворювали і чоловіки. Бідолашну Секлетину всі докоряли, що це вона народ псує. А хвороба поширювалась, бо нервових людей у селах було немало: бідність, малоземелля, затурканість і взагалі нещасне, важке життя— добрий грунт для всяких хвороб, в тому числі і нервових. Захворювали чоловіки, на вигляд начебто дуже здорові. І ось що