Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Австрійський хімік Александр Вінербергер зафіксував на фото Голодомор в Україні. Ось на чому будувався добробут французів і британців. Ось за рахунок чого Рузвельт виводив США з «Великої депресії».
Але на це закордонні партнери заплющували очі – колосальний потік золота з СРСР компенсував усі можливі фінансові втрати від злодійських дій комуністів. Звичайно, те, що заводи і фабрики проєктували й будували іноземці, ніхто не афішував. У газетах писалося про «радянські» досягнення. Філія компанії Альберта Кана в Москві мала суто радянську назву – «Госпроектстрой». Філія німецької компанії «Demag Cranes AG» (виробник важких і портових кранів) теж була зашифрована під Центральне бюро важкого машинобудування. А до чого тут Рузвельт? Саме він дав «добро» на роботу американських компаній у СРСР, який на той момент офіційно Сполученими Штатами ще не було визнано. Саме на 1932-1933 рік припадає пік замовлень, що їх було зроблено радянським урядом в США. Майже весь Новий курс Рузвельта і його нова економічна політика базувалася на заробітках в СРСР. І наплювати було Рузвельту на те, що вулицями українських міст валяються трупи померлих від голоду дітей. Плювати, що вимер мільйон білорусів. Плювати на те, що увесь казахський степ було встелено трупами старих, жінок та дітей – вони рвалися до Китаю, аби врятуватися від голоду й падали мертві. Майже половина казахів (40%) вимерла тоді від голоду. І британцям було наплювати. І французам.
Вони навіть не замислювалися, що будують комуністам військові заводи, де зроблять танки, які підуть у «визвольний похід» на їхні землі; що вони закладають сталевий хребет монстру, у протистоянні з яким протягом наступних десятиліть доведеться витратити колосальні ресурси та покласти купу життів. Лише у війні СРСР з миротворчими військами ООН в Кореї (1950-1953) США і країни Європи втратили майже 40 тисяч убитими й 100 тисяч пораненими. Мав рацію товариш Ленін, який казав, що якщо капіталістам дати гарну ціну, вони продадуть мотузку, на якій їх повісять. У країнах західної демократії існують вибори. А для виборів потрібна гарна суспільна думка про того ж таки пана Рузвельта. А якщо американці дізнаються, що пан Рузвельт наживається на смертях мільйонів людей – суспільна думка може повернутися проти нього. Тому пан Рузвельт – великий демократ – заборонив публікувати матеріали про Голодомор. Те саме відбувалося і в Лондоні, і в Парижі. Не всім буде до смаку ранковий круасан під каву, коли знаття, що борошно для нього змелене із зерна, що його забрали у голодних українських дітей.
А німцям… Тепер треба розповісти про стосунки товариша Сталіна з італійськими фашистами і німецькими нацистами, а воднораз і про деякі зовнішньополітичні устремління «миролюбного» СРСР у 1930-х та на початку 40-х років. Цікавенна історія, скажу я вам, друзі.
ГЛАВА ТРИНАДЦЯТА.
ЯК ТОВАРИШ СТАЛІН ІЗ ФАШИЗМОМ БОРОВСЯ І ЩО З ЦЬОГО ВИЙШЛО
Отже, не планували товариш Сталін та його вірні поплічники «мирно співіснувати» з рештою світу. В цьому товариш Сталін був вірним «ленінцем» і послідовним більшовиком. Він свято вірив у те, що лише світова війна відкриває шлюзи Світовій революції, як це думав собі й Ленін. Товариш Сталін постійно писав і говорив про це. Тільки товариш Сталін, на відміну від більшовицьких теоретиків на взірець Троцького й Бухаріна, не хотів чекати, коли Друга світова війна розпочнеться сама собою. Товариш Сталін перманентно й методично її готував. Саме цього не розуміли ні Троцький, ні Бухарін. Тому не бачили причини для настільки варварських методів проведення великої індустріалізації й протестували проти такого «перекосу». Троцький не зрозумів цього до того моменту, коли війна почалася. Ще 9 березня 1938 року у своїй роботі «Статья Сталина о Мировой революции и нынешний процесс» Лев Давидович феєрично тупив, відмовляючись вірити словам самого Сталіна. Наведу доволі розлогу цитату, аби читачі мали уявлення про всю глибину дурості колишнього голови Реввійськради РРФСР-СРСР, першого наркома іноземних справ і колишнього наркома з військових справ РРФСР, тобто людини, яка мала би розумітися у дипломатичній та військовій стратегії. «У лютому вся світова преса приділяла чимало уваги статті Сталіна, присвяченій питанню залежності Радянського Союзу від підтримки міжнародного пролетаріату. Стаття трактується як відмова Сталіна від мирного співробітництва із західними демократіями в ім’я міжнародної революції. Преса Геббельса проголосила: «Сталін скинув маску. Сталін показав, що не відрізняється від Троцького за своїми цілями», тощо. Та само думка розвивалася і в більш критичних виданнях демократичних країн. Чи потрібно зараз спростовувати це тлумачення? Факти важать більше, ніж слова. Якщо би Сталін мав намір повернутися на шлях революції, він не знищував би і не деморалізував би революціонерів. Зрештою Муссоліні має рацію, коли говорить в «Джорнале д’Італіа», що ніхто досі не завдавав ідеї комунізму (пролетарської революції) таких ударів і не нищив комуністів з такою жорстокістю, як Сталін… Абсолютно помилкове, таким чином, твердження, ніби Сталін у цій статті скинув мирну маску. Насправді, він тимчасово надів напівреволюційну маску. Міжнародна політика цілковито підпорядкована для Сталіна внутрішній. Внут ріш ня політика означає для нього, перш за все, боротьбу за самозбереження» [85].
І
