Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
І неважливо, куди посуне Гітлер. «Drang nach Osten» – це в першу чергу Польща, за яку негайно вступиться Франція, за яку негайно вступиться Британія – що зрештою й відбулося. Рушить проти Франції – результат той самий. Сталін усе це чудово розумів і бачив. Кажуть, «Майн кампф» сталінська розвідка дістала ще до того, як вийшов перший том цієї книги – просто з типографії, у гранках.
Це, напевне, байка – Сталін не знав німецької. Але абсолютно точно, що останнє партійне доручення Григорія Зинов’єва – це переклад російською мовою опусу Гітлера. Спеціально для Сталіна він його зробив, перебуваючи у засланні в Кустанаї. Сподівався вислужитися… Гітлер був для більшовиків не страшний – вони чудово розуміли, що на СРСР він напасти без того, аби розв’язати світову війну, не зможе. А війна для Німеччини на два фронти – смерть. Про це сам Гітлер у тій таки «Майн кампф» і писав. Залишалося сприяти приходу нацистів до влади й чекати, доки вони кинуться гризти Європу.
Нас радянсько-російські пропагандисти переконують, що першу п’ятирічку, грандіозні плани будівництва найпотужніших у світі танкових та авіаційних заводів Сталін затіяв тому, що боявся нацистів. Брешуть вони, як дихають.
На Заході добре розуміли, хто саме «вирощував» Гітлера і відображали це у численних карикатурах.
У 1928 році, коли в СРСР запустили першу п’ятирічку, перекладу «Майн кампф» ще не було – Зинов’єв зробив його аж у 1933 році. Звідки ж більшовики знали про наміри Гітлера? З трибун про «життєвий простір на Сході» Гітлер не дуже кричав – він кричав про «ганебний Версальський мир»; про головного ворога арійців – «світове єврейство» і головного ворога Рейху – Францію. У 1928 році нацистів не лише не було при владі – вони були відвертими маргіналами. На травневих виборах до Рейхстагу 1924 року Гітлер і компанія отримали аж цілих 6,5% відсотків голосів. На грудневих виборах цього ж року ще краще – 3%. А вибори 20 травня 1928 року (практично через місяць після прийняття плану першої «п’ятирічки») стали для нацистів справжньою катастрофою: 2,6% голосів і лише 12 місць у Рейхстазі із 491. Так що не вважав Сталін Гітлера загрозою у ті часи. І не розповідав про небезпеку фашизму. Він для виправдання гонки озброєнь говорив про військовий блок, що начебто формувався навколо Польщі. І лякав війною саме з Польщею. Щоправда, це була відверта пропаганда, адже насправді жодного «блоку» поляки ні з ким не створювали. Утім, слово «лякав» – не цілком відповідає дійсності. Якщо детальніше ознайомитися з радянською пропагандою кінця 1920-х – початку 1930-х років, можна переконатися, що радянські комуністи справді готувалися до війни з Польщею. Але не оборонної, а загарбницької. А до її «союзників» зараховували передусім країни Прибалтики, які також прагнули прибрати до рук. Прибрати разом з німцями: ми зі сходу, німці з заходу і нема Польщі. А потім настала б черга і Веймарської республіки. Німеччину в СРСР називали тоді «найслабшою ланкою» в імперіалістичній системі. Саме для майбутнього захоплення Польщі СРСР не лише розвивав свою військову промисловість та будував жахливої потужності армію, але й допомагав розвивати армію Німеччини.
За умовами Версальського миру, Веймарська республіка не могла мати танкові війська, важку артилерію, бойову авіацію, флот більше визначеного тоннажу тощо. Тому добрі кремлівські товариші домовилися з німцями про заснування на території СРСР низки навчальних центрів та полігонів для підготовки кадрових німецьких танкістів, пілотів, спеціалістів хімічної війни.
У Липецьку спеціально для навчання німецьких льотчиків було побудовано цілком таємну військову базу. Там навчався сам Герман Геринг. До речі, під час Другої світової війни на це місто не впала жодна авіабомба – особистим наказом рейхсмаршал Люфтваффе заборонив бомбити Липецьк, бо там мешкала жінка, з якою у Германа був роман у ті роки. А в Казані був такий же цілком таємний навчальний центр «Кама» для навчання сучасним методам ведення війни та управлінню бойовими машинами німецьких танкістів. Серед «студентів» були майбутні усім відомі танкові генерали Вермахту – Гайнц Гудеріан, Еріх Гепнер, Вільгельм фон Тома. А в Саратові застосуванню бойових отруйних речовин та захисту від них навчалися німецькі військові хіміки. Тут таки для вигоди СРСР і Німеччини вони проводили експерименти. І хтозна, чи відбулися би газові камери Аушвіца, якби не Саратов… Головне – повторюся – СРСР таємно озброював і навчав Вермахт, чудово розуміючи, що це – порушення умов Версальської угоди; що це прямо приведе Німеччину до війни з Польщею та Францією, а отже – до війни світової… Але ось 24 жовтня 1929 року в США несподівано настав «чорний вівторок». Біржовий крах на Уолл-стріт спровокував широкомасштабну фінансово-економічну кризу, яка вдарила по Америці, а далі – і по всьому світові. У Європі особливо постраждала знекровлена репараціями Веймарська республіка.
А там де економічний крах, завжди розвиваються радикальні рухи. «...своїм виникненням Третій рейх багато в чому зобов’язаний економіці, а саме – світовій економічній кризі 1929 року, який послабив економіки провідних країн і визначив сумну долю Веймарської республіки. Фінансова криза в Німеччині набула загрозливих розмірів і вже влітку 1932 року кількість безробітних сягнула 6 мільйонів! Це не могло не вплинути на політичну ситуацію в країні. Всім було зрозуміло, що необхідний «новий курс». Радикально налаштовані політичні сили здобували все більше прихильників: на виборах 1932 року Комуністична партія Німеччини отримала найбільший результат за всю її історію (з 1919-го по 1933 рік) – 16,9% голосів, зросла популярність і Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії (НСДАП), націонал-соціалісти зібрали 37% голосів – більше від усіх інших партій, разом узятих. Але і цього не вистачило для того, щоб нацисти створили власний уряд.
Протягом 1932 року президент Гінденбург неодноразово пропонував Гітлеру увійти в уряд, зокрема і посісти посаду віце-канцлера, але той погоджувався тільки на пост рейхсканцлера, і ця вимога була задоволена наприкінці січня 1933 року [89]. Усе так, але трохи не так. Авторка книги «Третій Рейх» забула згадати одну «дрібницю». Такий результат (37,2%) нацисти показали на виборах 31 липня 1932 року.
Та справа в тому, що в цьому році були ще й перевибори
