Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Десятки мільйонів селян майже задарма гарували на полях. Мільйони з/к за пайку хліба і миску баланди рили канали, будували заводи і мости, укладали шпали і рейки, валили ліс, мили золото, видобували руду. Усе це – знаменитий ГУЛАГ (рос. Главное управление исправительно-трудовых лагерей, трудовых поселений и мест заключения), створений на базі Головного управління виправно-трудових таборів ОДПУ. ГУЛАГ – найбільша і найстрашніша в світі система концтаборів, перед якою тьмяніють нацистські Аушвіц, Треблінка і Бухенвальд. Якщо хтось ще не знає – коротко кілька цифр. З 1929 до 1953 року через систему концтаборів ГУЛАГу пройшло 18 млн людей. Щоб ви розуміли: перепис населення СРСР 1937 року дав число 156 мільйонів (без з/к, військовослужбовців та пасажирів потягів і кораблів), за що його організаторів було розстріляно й офіційно оголошено про 162 мільйони. Разом із військовополоненими, «спецпоселенцями», засланцями через ГУЛАГ пройшли 28,7 мільйона осіб. Правда, далеко не всі й пройшли. З 1934 по 1953 рік було проведено до 800 тисяч політичних страт, від непосильної праці, хвороб і голоду померло до 1,7 мільйона. Але це офіційне число. Насправді точна кількість жертв ГУЛАГу нікому не відома.
Найстрашніше знаєте, що, шановні читачі? Нацисти кидали до концтаборів своїх ворогів. Тих, хто чимось перед ними завинив – своєю діяльністю, віросповіданням, сексуальною орієнтацією або національністю. Комуністи набивали свої концтабори завідомо невинуватими людьми. Або тими, «злочини» яких були неспівставні з жорстокістю покарання. Наприклад, на швейній фабриці вкрадений коточок ниток могли записати у протокол, як «крадіжку 200 метрів пошивного матеріалу» і впаяти бідній жінці 10 років таборів. А крала вона не від гарного життя – це була жорстока необхідність: за мізерної зарплатні нитки можна було продати на чорному ринку і нагодувати дітей. Драконівський «Закон про п’ять колосків» ми вже згадували.
Щоб молодий і здоровий чоловік у золотому забої на Колимі перетворився на «доходягу», потрібно було від 20 до 30 днів при 16-годинному робочому дні та ночівлі на 60-градусному морозі в наметі.
За ним справді можна було отримати 5 років лісоповалу за «крадіжку» з колгоспного поля 5 колосків жита. По року за колосок. Комуністи саджали сотнями тисяч і мільйонами лише для того, аби мати рабів. Робилося це так.
Замислили в Кремлі з’єднати річки Москву та Волгу каналом імені Й. В. Сталіна для судноплавства. Аби легше було доправляти з Москви запчастини для танків Т-26, що їх випускав Сталінградський тракторний завод. У місті Дмитрів створюється виправно-трудовий табір, який називався «Дмитровлаг». З вересня 1932 по січень 1938 року сотні тисяч з/к рили землю в нелюдських умовах. Кількість рабів в ньому доходило до 200 тисяч. Завершилося будівництво – концтабір розформували. Частину «зеків» розкидали по інших таборах; деяких «за ударну працю» випускали достроково – навіть раби повинні мати якийсь стимул. До речі, в радянські часи ходив анекдот: «Знаєте, чому Комсомольськ-на-Амурі так називається? Бо там комсомольці з кулеметами на вишках стояли». Перша партія рабів для будівництва заводу, про який згадано вище, прибула в майбутнє місто у травні 1932 року. У підготовлені «комсомольським десантом» бараки. «Про кількість померлих в Дмитровлазі точних відомостей немає досі. За різними даними, ця цифра коливається в межах від 10 до 30 тисяч осіб. Як тут вмирали в’язні, можна прочитати в нещодавно виданій книжці «Правда ГУЛАГу з кола першого» (автор Михайло Моруков): «Тисячі брудних змучених людей борсалися на дні котловану по пояс в багнюці. А був уже жовтень, листопад, холоди стояли страшні! І головне, що запам’яталося: ув’язнені були виснажені гранично і завжди голодні.. Дивимося: то один, то інший зек в бруд падають. Це вони помирали від слабкості: межа сил наставала. Мертвих складали на візки – «грабарки» – і вивозили...»
До речі, після закінчення будівництва каналу місця поховання не позначалися й були засекречені» [79]. А цей концтабір був не найстрашніший. Можна сказати навіть – курорт у порівнянні з більш ніж 30 тисячами інших місць ув’язнення. Пояснювалося все банально просто: «Дмитровський табір був своєрідною вітриною ГУЛАГу. Там була досить низька смертність, заліки робочих днів, зарплатня, дострокові звільнення» – пояснює Ілля Удовенко, старший науковий співробітник Музею історії ГУЛАГу. – Позначилася близькість до Москви: одна справа, коли тисячі зеків безвісно вмирають у лісах Сибіру, інша – коли це можуть бачити мешканці столиці» [80]. До сумнозвісного «Севвостлагу» на Колимі, де мили для рідної батьківщини золото, з 1932 по 1953 роки, за офіційними відомостями, було завезено 730 434 в’язні, з них загинуло мінімум 125 тисяч. З яким би концтабором нацистів порівняти? А, наприклад, зі знаменитим Бухенвальдом, одним із найбільших у Третьому Рейху. За сім років через нього пройшло 250 тис. в’язнів, загинуло – 56 тисяч. Як бачимо, абсолютно співставні цифри. Але про Бухенвальд знає увесь світ. Про «Севвостлаг» навіть у країнах колишнього СРСР більшість навіть не чула. Комендант Бухенвальду оберфюрер СС Герман Пістер на Головному Бухенвальдському процесі засуджений до повішення й помер від страху в камері. Начальників «Севвостлагу» не судили й вони дожили до похилого віку – крім тих, кого розстріляли як «ворогів народу» самі ж комуністи. І де справедливість? Інша категорія рабів ХХ століття – колгоспники.
Якщо концтабори – це винахід англійських колонізаторів під час Англо-бурської війни, що його творчо «переробили» та «вдосконалили» комуністи, а потім нацисти, то колгоспи – це результат фантазії більшовиків. Власне, концептуально нового вони нічого не вигадали. Колгосп – це той
