Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 11-го гренадерського Фанагорійського полку (Ярославль). У складі 98-го піхотного Юрєвського полку брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений Георгіївською зброєю (26.09.1916). Останнє звання у російській армії — полковник.

З 01.10.1918 р. — командир 37-го пішого Бірючського полку (Харків). З 25.02.1919 р. — командир 6-го запасного полку (Крем,янець).

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 96. — С. 58; Пузицький А. Боротьба за доступи до Києва//За Державність. — Каліш. — 1936. - № 6. — С. 12–13; Военный Орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. — Москва. — 2004. — С. 453.

(10.11.1872—?) — полковник Армії УНР.

Народився у Санкт-Петербурзі. Закінчив реальне училище, 3-тє Олександрівське військове училище (1894), Офіцерську електротехнічну школу (1897). На чолі окремої саперної команди брав участь у Китайському поході 1900–1901 рр. Учасник Російсько-японської війни (капітан за бойові заслуги). З 01.01.1910 р. — підполковник. З 17.07.1914 р. — командир 8-ї радіотелеграфної роти (згодом — дивізіону), за сумісництвом — завідувач радіотелеграфної частини 8-ї армії. З 06.05.1915 р. — полковник.

З 09.03.1918 р. — помічник начальника загального відділу управління інспектора радіотелеграфних військ Центральної ради, з 01.04.1918 р. — начальник цього відділу. З 09.08.1918 р. — помічник начальника електротехнічної частини Головного інженерного управління Військового міністерства Української Держави. З 10.10.1919 р. — полковник для доручень Головного інженерного управління Військового міністерства УНР, згодом — завідувач персонального складу Головного інженерного управління. З 19.03.1920 р. — начальник електротехнічного відділу Військово-технічної управи Військового міністерства УНР. З 01.08.1920 р. — т. в. о. помічника начальника Військово-технічної управи Військового міністерства УНР.

У 1920-х рр. жив на еміграцї в Польщі. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 166. — С. 10–12; Спр. 37. — С. 226–229.

(09.07.1890—?) — полковник ветеринарної служби Армії УНР.

Народився в м. Миколаїв Херсонської губернії. Склав екстерном іспити на атестат середньої освіти при 6-й Варшавській гімназії, закінчив Варшавський ветеринарний інститут (1915), був розподілений на посаду молодшого ветеринарного лікаря 4-го етапного батальйону. Згодом — ветеринарний лікар Гренадерського саперного батальйону.

Вротновський-Сивошапка Кость, фото 1920 року (надано для публікації дослідником Сергієм Музичуком)

У квітні 1917 р. — організатор українського руху в Гренадерському корпусі. Від українців корпусу був делегований на II Всеукраїнський військовий з'їзд, де був обраний членом Українського генерального військового комітету (УГВК). З кінця липня 1917 р. — голова ветеринарної підсекції санітарно-медичного відділу УГВК. Згодом — начальник ветеринарного відділу Українського генерального військового секретаріату. Починаючи з 01.11.1917 р. перебував на посаді начальника військово-ветеринарної управи Українського Генерального Військового Секретаріату, згодом — Військового міністерства Центральної Ради, Гетьманату та Директорії. З 05.05.1919 р. — за сумісництвом референт з національно-культурних справ Сірожупанного корпусу Дієвої армії УНР. З 22.05.1919 р. — за сумісництвом командир окремого загону Сірожупанників, що мав охороняти Підволочиськ. 22.06.1920 р. обійняв посаду товариша міністра народного господарства УНР. З 26.10.1920 р. був приділений до Військово-ветеринарної управи Військового міністерства УНР. З лютого 1921 р — полковник Армії УНР.

У 1920-х рр. жив на еміграції на Волині (тоді — Польща). Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 666. С. 215–216; Спр. 37. — С. 231–232.

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

Станом на 01.01.1910 р. — поручик 18-го піхотного Вологодського полку (Житомир), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — підполковник.

З березня 1919 р. до вересня 1919 р — командир 2-го (згодом — 26-го) Залізничного полку Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. повернувся до Житомира.

У 20-х рр. працював рахівничим у «Сільбанку» в Житомирі. Влітку 1930 р., після початку масових арештів колишніх офіцерів, виїхав до Нижнього Новгорода, мав бути арештований органами ДПУ у справі «Весна» (т. зв. «контрреволюційна змова колишніх офіцерів»). Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1696 — фонд державного інспектора Залізнично-Технічного корпусу.

(27.07.1863-?) — полковник Армії УНР.

Походив з дворян Катеринославської губернії. Закінчив 7-класну Харківську класичну гімназію, 1-й курс Харківського ветеринарного інституту. 26.10.1885 р. вступив на військову службу однорічником 2-го розряду, служив у 63-му піхотному резервному батальйоні. Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище за 1-м розрядом (1889), вийшов підпрапорщиком до 63-го піхотного резервного батальйону.

Вяземців Микола, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)

З 08.12.1889 р. — підпоручик 45-го піхотного Азовського полку (Старокостянтинів). 05.08.1905 р. був приділений до 129-го піхотного Бессарабського полку. 16.06.1906 р. знов повернувся до 45-го піхотного Азовського полку. Учасник Першої світової війни: помічник командира 45-го полку. Був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (10.11.1915 р, за бій 12.12.1914 р.), Георгіївською зброєю (10.11.1915). У 1917 р. — командир 419-го піхотного Аткарського полку. Останнє звання у російській армії — полковник.

У 1918 р. — командир 9-го (з 18.09.1918 р — 8-го) пішого Подільського полку Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З 24.03.1920 р. — помічник начальника 3-ї Залізної дивізії Армії УНР.

У 1920-30-х рр. жив на еміграції в Польщі. Подальша доля невідома.

РГВИА — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 6135; Список подполковников 1913. — СПб. — 1913. — С. 858; ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 57-60, Вренный Орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки. 1769–1920. — Москва. — 2004. — С. 454.

Штаб 5-і стрілецької бригади російської армії. Стоять (зліва направо): начальник штабу бригади підполковник Вольський, старшин ад'ютант штабу бригади капітан Оліферович, командир бригади полковник Новицький, бригадний інтендант підполковник Іванюк, старший ад'ютант штабу бригади капітан Микола Капустянський, начальник служби