Проти червоних окупантів (частина 2) - Яків Гальчевський-Войнарівський
Мене дуже цікавила зустріч з Кривим. Може від неї буде залежати наша дальша діяльність, бо ми вже стоїмо перед її вирішенням та хвилево є на роздоріжжі. Я знаю, що тепер думає Головний Отаман. Цікаво знати, що робить і що далі думає робити Повстанчий Центр, до якого я ставлюся з повною льояльністю і карністю. Коли б такого Центру в Україні не було, то його треба було б видумати. Місцевий кермуючий осередок, який виріс із матірного пня народу, має багато більше значіння, ніж еміграційний уряд, що є за кордоном і є тільки тим морально-пролаґандивним і традиційним чинником.
Зі мною шукали контакту сотки нібито „представників" від отаманів, повстанкомів, урядів, але ми мали тактику з перших слів здемаскуватй провокаторів. Мене насторожило до Кривого те, що він був у Львові і бачився з ген. Тютюнникам. Отаман Тютюнник напевно мав розмову з Кривим у таких обставинах, що про неї могли знати агенти ГНУ.
Що там буде, а рішаємося з от. Голюком і Хмарою затриматися 3–4 доби в одному селі і ждати на звязкового — Кривого. От. Лиховський і Лісовий не прибули на умовлену зустріч. Ми були певні, що сили трьох відділів вистарчить, щоби відбити червоних. От. Байда-Голюк просив дозволу відхати зі своїми 15 км. на північний захід, де мав знайомих і прихильних селян на хуторах. 28 березня знову вернеться до нас, бо тут забракне і людям і коням корму. Вечором відділ Байди відїхав, а от. Хмара залишився зі мною. Два дні, 26. І 27. серпня, пройшли спокійно, а вечором 27. 8. довідуюсь, що на хуторі в 3-ох км. від нас нч південь, спинився на нічний постій відділ комісара Каші. Стежа цього відділу підїхала на хутір, де була Маруся, і там перевела ревізію. Марусю так само питали, хто вона і звідки? Це мене змусило опівночі поїхати з кількома козаками і забрати дружину на хутір заможного селянина Рабова Після того ми негайно повернули до штабу.
Навколо нас діється щось підозріле: большевики — кіннота й піхота від 26. 8. щораз напливають. Розміщуються по селах і нікуди не виїздять. Висилаю свої розвіди ранком 27 серпня й даю їм завдання: вивідати, що за полки, де стоять і чого прибули в наш район. Вечором маю вже звіти. Большевики говорять, що будуть, „манери" в тому районі. Кінні полки — це 1-ої і 2-ої Дивізії Червоного Козацтва та 24-ої Самарської Дивізії. З пошти і стації у Вовковинцях телеграфіст, що прибули кватирункові відділи двох дивізій піхоти з Одеси. Чого туди поїхав Кривий? — думаю собі.
Вечором от. Хмара каже, що він хотів би и провчити трохи відділ большевицького комісара Каші. Думаю, що нам не зашкодить показати червоним, що ми не боїмося їх. Додаю от. Хмарі сотню X Грабарчука. Він зібрав людей і поїхав. Перед виїздом я повчив його про все — як заатакувати Кашу, до кого на хуторах звернутися по інформації щодо розміщення червоних. Відділи іншої совітської кінноти і піхоти стояли від нас найближче 10 км. Поки ці заалярмують і прийдуть на допомогу — буде по всьому. Комісар Каша має 150 шаоель, 50–60 піших і кулеметників. Завтра ми вспіємо пробитися через червоних, коли б вони нас атакували. Треба лише спокійно виждати до вечора. Там, куди має прибути Кривий, дижурить мій звязковий. Не буде його 28 серпня вечірнім поїздом, то ми виїдемо.
Врешті чуємо стрілянину: то Хмара з Ониськом напали комісара Кашу. Стріли й далекі оклики доходять аж сюди. По годині все стихло. Приїздить от. Хмара і приводить 10 коней та один кулемет. Відділ Каші був заскочений і розбитий: сам Каша ледве втік.
Я вислав 8 передягнутих козаків у всі кінці на розвіди вночі. Ранком вернулись і доносять, навколо повно війська. Вночі все це військо було в русі. Большевицька піхота на річці Згарок і річці Вовк з допливами позаймала переправи, кіннота навколо нас і звузила оступ. Після нападу на Кашу ми зайняли на денний постій в напрямку Вовковинець один густий перелісок на збочі горба, оточений підковою багна. Стоїмо в поготівлі і при конях, щоб коні не іржали.
28. 8. десь біля 8 години ранку бачимо большевицьку кінноту, як їде по той бік багнистої луки в боевому уладі. З протилежного боку коло двох хуторів знову кіннота. З дерев видно через льорнету, що й совітська піхота проходать лавами в тім місці, де ми стояли три доби тому. За тим відділом кінноти проїхали боками другі відділи кінноти. До нашого невеличкого ліску ні один большевик не підїхав. Я був певний, що нас не побачать.
Аж тут один козак в поденервованні, пораючись із крісом, вистрілив. Цей стріл спричиїттіз погані наслідки. Совітський дивізіон, який проїхав в другій лаві, задержався, повернувся в наш бік, від нього відірвалося 10 кінних, які підїхали до ліску й побачили нас. Нічого діяти, все пропало: треба стріляти. Даю наказ підсунути на край ліску люїси, які в кілька секунд сипнули по тих втікаючих 10 большевиках і дивізіоні. Падає декілька коней, і злетіло зі сідел кількох большевиків, дивізіон зникає…
Похапцем сідаємо на коней. Виїздимо з ліску. Кілька хвилин їдемо спокійно. На ліво, в долині, бачимо другий дивізіон кінноти зі списами. Вскакуємо біля одного хутора знову в невеликий грабовий ліс. З одного боку до того лісу підїздять з 2 тачанками 2 дивізіони, а з другого 1 дивізіон. За хвилину заклекотять большевицькі тачанки зі своїми кулеметами.
Не кожна гаяти ні хвилини. Отаман Хмара кидається в атаку на один дивізіон, але його атака вийшла мляво: червона тачанка вспіла відарн вогонь по кінноті Хмари. Падає його декілька коней і 3-х забитих козаків. Я вискочив зі штабовими сотнями дещо збоку. Рубаємо в розпар і злості червоних, за якими втікає також тачанка. Але полк кінноти по другому боці лісу кожної хвнлини може вдарити на нас від заду.
