Проти червоних окупантів (частина 2) - Яків Гальчевський-Войнарівський
Далі умовляюся з отаманами щодо плану нашої діяльности. Подаю дати, щоби такого то дня були знищенні всі телеграфічні сполучення на просторі половини Поділля. Друга дата відносилася до всіх деревяних мостів. Наказую отаманам ділати більше на уяву ворогів і свого населення, а тому треба ночами палити всякі військові обєкти. Обгорілі стовбурі й димарі ще довго після нас „говоритимуть" про нас. Не шкодуймо майна: буде своя держава, то на місці зруйнованого чи спаленого дому поставимо палати.
Це головні тези моєї розмови з отаманами. Залишається отаман Байда, а решта відходить. Кличу хорунжого Богданенка і кажу йому, що він піде за Збруч з дуже важними документами. У Львові він не мусить до нікого заходити, а через Львів поїде до Варшави. Там зайде на Алею Руж 6 і коли там не буде Головного Отамана, то має приватну адресу, де він мешкае. Показую всі папері, які має забрати Богданенко. Між іншим звіт з нашої діяльности, справоздання з сучасного господарського, економічного і політичного положення в Україні, внесок на підвищення в ступнях старшин повстанців і декілька запитів з проханням бодай усних директив. Отаман Голюк-Байда з цілим своїм відділом, або найменше чотою відпровадить курієра до річки Збруча вночі. Буде спритом Богданенка так переплисти Збруч, чи пройти бродом, щоби польська сторожа не бачила й не затримала його. Даю 15 карбованців у золоті і 30 сріблом хор. Богданенкові на дорогу. В Гусятині чи Копичинцях він виміняє гроші на польські марки і сміло поїде до Варшави. Так-само треба їхати назад: намагатися більше запамятати і менше брати зі собою документів. З поворотом очікую Богданенка до 25, найпізніше 26 серпня. Місце зголошення в Голюка.
Перед заходом сонця стали готовитись всі відділи до збірки. Звіт відділами закінчений. До козаків я промовив: „Козаки! На нашій святій землі, яку сплюгавили москалі й жиди, що одягнули на себе криваві тоґи комуністів, давно не було такої збройної сили, як наша. В Україні ми є тепер повстанчим осередком, силою, яка зганяє сон окупантам. Ми, повстанці, боремось під національними прапорами за велику ідею, і за цю ідею ми не боїмося ні смерти, ні мук. Ми є месгниками за кривди, заподіяні Москвою нашій нації впродовж віків. Ще рік назад нас було кілька одиниць, сьогодні є сотні, завтра може бути тисячі таких борців. На нашій поневоленій Батьківщині може спалахнути вогонь боротьби, коли до нас приєднаються міліони наших братів. В запалі боротьби ми звільнимо Україну й кинемо революційний вогонь на землі Московщини. Коли хто з нас впаде в бою, то його смерть буде цеглиною під рідний національний будинок, і слава про нього не загине по віки вічні. Памятайте, козаки, що ворог вживає всіх, доступних чортам, метод і способів, щоб нас знищити. Він знає, що поки ми є, то Україна ним не опанована. Поки ми є, то окупанти не можуть використати колоніальних метод правління. Брехнею є гасло: „Влада селян і робітників" — є влада москалів і жидів над селянами і робітниками. Брехнею є девіза: „Пролетарі всіх країв єднайтеся". Єднайтеся всі під скиптром Москви, а коли не хочете, то ми татарів і башкірців пошлемо, а ті вас приєднають!… Козаки? Ворог ласкаво приймає повстанців до себе, „дарує" їм провини, возить їх автами, деяким дає в дарунку шкіряні куртки. Це тому, щоби зменшити ряди повстанців. Всі амнестовані б. повстанці будуть нещадно винищені, коли нас не стане. Коли б мене сьогодні вбито, завтра чекісти розстріляють амністованих. Коли ми витримали так довго, загартували свої характери і волю, то чи нам тепер йти на поклони до зайдів півночі? Ні, наша воля все переможе. Маймо віру в святе своє діло. Вірте всі свому проводові! Вірте свому отаманові! Сильна воля, хоробрість і віра дадуть нам перемогу. Слава!"
Після тієї промови даю знак сотн. Ковбасюкові прочитати наказ Подільської Повстанчої Групи. В тім наказі було про підвищення кількох десятків козаків і підстаршин. Це мало надзвичайний вплив на всіх козаків. Видно було, що зустріч отаманів і відділів досягла тієї мети, яку і собі поставив.
Зайшло сонце. Темніє. Повстанчі відділи готові до відїзду. Начальник штабу підполк. Коноплянко розділив привезену отаманом Голюком нашу пропаґандову літературу між відділи, Отаман Байда-Голюк їде в напрямі кордону, щоби підпровадити над Збруч Богданенка.
Я зі своїм відділом проваджу отамана Лісового. На Шпиченських хуторах вечором зустрічаємо якусь бричку, яку затримуємо.
На бричці є двох совітських старшин, джура й червоноармієць візник. Затриманих обезброюємо. Козаки провадять їх в одну хату на допит. Один з цих старшин викидає по дорозі свої документи, а сотник Ковбасюк збирає їх, ідучи позаду. При світлі в хаті нровірка документів. Виявилося, що один затриманий є москаль, б. гвардійський сотник, Александрович — тепер командант совітської бригади 24. Самарської дивізії, другий — втікач із Галичини — українець, ветеринарний лікар тієї ж дивізії.
Цей Александрович вторік, коли була диверсія ген. Тютюника, зі своєю бригадою спалив у камянецькім і новоушицькім повітах низку сіл і нещадно здусив повстанчий рух. За це Лейба Троцький, підчас паради на Червоній площі в Москві, нагородив Александровнча другим з черги ордером червоного прапора і розцілував його.
Тепер бачу на грудях цього бувшого царського гвардійця два ордери від жида. З блискучого гвардійця — кривавий комуніст!
Александрович вертиться, крутиться, думає втекти. Смішно, як він наївно комбінував, що ми — дурні. Отож звертається до мене: „Ви будете господи отаман?" — „Я!" — „Могли б ми поговорити на відокремленні?" — каже. — „Можна" — відповідаю. — „Я б хотів…" і бє головою в віконну раму, калічить обличчя склом та просовує голову на зовні, де вартові козаки бють Александровича прикладами. Я схопив „комбрига" за нас і приклав бровнінг до його потилиці. Під ударами — він назад, зрезигнований, сів на канапі. Вход ять старшини мого штабу. Я кажу до Александровича; „,Ми з вами обійшлись, як з офіцером, а ви зробили, як блазень, а блазнів бють"… — і я з розмаху дав Александровичу кілька поличників та наказав зв’язати йому руки.
Не маємо часу довго забавлятись. Садовимо всіх на їхню бричку і виїздимо. Під ліском стаємо: „Злізай, герою двох ордерів, на тамтой світ підеш" — каже пор. Кохан до Александрова і дає знак жандармам, які тільки махнули шаблями. Тут Прискочив Лісовий і став
