Проти червоних окупантів (частина 2) - Яків Гальчевський-Войнарівський
Мій стріл не пропав на марно, бо я побачив забитого коня з сідлом, але за большевиками і слід простиг. Коли б мої були не втекли від неочікуваного стрілу, то можна було б вночі погонити червоних і відучити від нічних мандрівок. А так ми лише в кількох пігнали червоних з кіннотою і завернули. В той час вже були зібрані мої „хоробрі" повстанці. Прочитав я їм добру науку, і ми поїхали в район села Літинки.
Ранком біля 10 серпня пор. Кохан просить мене, щоб наш постій був недалеко Монастирка, бо має він там пильну справу. Я згодився. Кохан взяз зі собою 10 своїх козаків і кудись пішов. Повернувся по кількох годинах та привів якогось монаха з чорною бородою.
З реляцій пор. Кохана виходило, що коли ми стояли б лісі недалеко Монастирка, то цей монах скрадаючись, став стежити за місцем нашого постою. Та пор. Кохан зі своїми козаками слідкував за ним здалека. Монах підглянув, де ми стоїмо, і хутко пустився до Літинецького Майдану, але козаки перехопили його і привели назад.
Цей монах був москаль аж з Пензенської губернії. Він признається, що слідкував за нами з наказу большевицької влади. Його забрала була чрезвичайка до міста Винниці, передягнула, почала лякати, розстрілюючи на його очах людей, і це так вплинула, що він впав у „скушеніє" і згодився доносити про українських „бандитів". Саме він видав нас 20. 5. І недавно курсантам… Коли большевики з'являлись в цім районі, то його завсіди викликував цивільний „товариш" і змушував ходити по лісі. Якщо тільки коли побачив повстанців, то через Літинський Майдан, через одного сексота, який їхав конем до літинського ҐПУ, подавав вістки далі. Під тортурами монах мусів видати свого співпрацівника. Я післав негайно козаків по того сексота. Понурого дядька привели звязаного. Перед вечором обидва зависли в лісі на грабках. Решті кацапів з Монастирка наказав я виїхати, при церківці в тому лісі залишилося тільки трьох монахів-українців.
Небо заволіклося хмарами, почали бити громи, блискавиці прорізували осліпюючими батогами небо. Буде вночі буря. Ми всі на конях під лісом. Збираю козаків і старшин, кажучи, що нехай там буря, але ми мусимо покарати насильників. Буря нам лише поможе, тому гайда до Лознів.
Підїздимо. Ділю спішених козаків на групи, призначую провідників. Перелазимо через мур, підпираючи один одного, по військовому. Маємо одну ціль — касарню башкірців.
Підкрадаємось групами до неї. Дощ ллє, як з відра. Дві стежі пішли покінчити з башкірською вартою при брамах. Вартівника при дверях касарні схопили за горло. Питаємо його, де мешкання команданта. Показує. Пів сотні моїх козаків вскочило в касарню — захопили зброю, будять башкірців та вяжуть парами. Козаки приводять вартових від брам будинку Управи. Врешті волочуть команданта цукроварні — татарина. Ставлю свою сторожу назовні. Вікон касарні таксамо пильнують мої хлопці. Світиться електричне світло, Починається допит. Питання, хто насилував жінок і дівчат? Мовчать. Щераз питаю, хто з них в часі виїздів насилував жінок і дівчат по хуторах? Коли не скажуть, то всі будуть скастровані. Коли видадуть тільки виновників, то тільки ті понесуть кару.
Грожу й наказую починати від команданта цукроварні. Башкірці почали тоді видавати один другого й плакати — заводити по вовчому. В той спосіб одні других видали душ 35. Я наказав всіх їх покарати, а решті нічого не зробив.
Мої козаки забрали 15 кращих коней з сідлами і всі шаблі та кріси. В год. 2-й вночі ми виїхали з цукроварні. Після цього випадку далеко рознеслися леґенди. Серед большевиків ходили чутки, що комкорові Прімакову я ніби то прислав повну скриньку на доказ… Пізніше видала військова влада наказ, щоб не озлоблювати населення. І дійсно, потім я не чув уже про насилування червоноармійцями наших дівчат.
Після постійних небезпек і нервової напруги прийшла моральна криза й до штабових сотень Причини цього явища були різні. Старші козаки мали за собою світову війну, службу в Українській Армії і війну з большевиками, а тепер вже третій рік стоять щоденно в обличчі смерти в рядах повстанців. У дома вони мають жінок, дітей і знищене аґентами ГПУ сяке-таке господарство. Тепер вже місяць серпень, а там сумна осінь надійде і зима зі снігами та морозами. І знову в лісах, на снігу і студені. А коли ж кінець?
Цього ніхто, навіть їхній отаман, не знає й не скаже. Всіх повстанців жде один кінець — смерть ти хочеться. Манить життя і в найгіршій біді, лише, щоб була певність, що того життя ніхто не відбере. Немає мови і про опіку на випадок поранення. Ніхто не дасть нагороди за божевільну відвагу й хоробрість. Коли ж смерть буйне це життя прикоротить, то не буде людського похорону, не заплаче родина, лише товариші закриють очі і без домовини покладуть у землю.
Що там отаман і старшини не говорять про небспеку амнестії, але козаки бачать, що амнестовані живуть „спокійно" вдома, і большевики їх не займають. Про всі радощі „амністії" говорять амнестовані козаки батькам і родині моїх повстанців. Коли я дам відпустку повстанцеві до дому, то звідтам він приходить сумний, понурий. Збирає такий відпустковець своїх приятелів га оповідає, що казав амнестовець його батькові, мамі, жінці, братові, сестрі. Розмови ведуться так, щоб отаман і старшини не бачили та щоб заушники отамана не підслухали. Захитані душі нараджуються, хотілося б піти з признанням до влади, і страх огортає, коли то є правдою, що говорив отаман: амнестовані козаки живуть доти, поки інші козаки при отаманові. Більш активні старшини і пщсгаршини, коли б амнестувались, то жили б поки живе отаман. Коли б його не стало, то всіх амнестованих червоні вистріляють. Це ж жидівські і московські голови є в ҐПУ. Вони вміють чекати і ніколи провини нікому не подарують. Вони вже дискутують над проектом закону про смертну кару для малолітніх. В їхнім кодекссі немає задавнення провин: і по 50 роках бідний „гой" мусить відповідати перед жидівсько-совітським сінедріоном в ҐПУ, хоча б і протягом півстоліття пальцем не кивнув ти проти „пролетарів", які мають в закордонних банках міліонові конта.
Пустив я всіх козаків з Літинки на відпустку додому на одну добу. Пройшло дві доби, а їх немае. На третій день
