Після війни. Історія Європи від 1945 року - Тоні Джадт

226

Admass (англ.) — реклама, розрахована на маси. — Прим. ред.

227

«Три славетні десятиліття, або Невидима революція 1946‒1975 років» (фр.). — Прим. пер.

228

Англійський економіст Томас Мальтус (1766–1834) прагнув привернути увагу до обмеженості земних ресурсів і виступав за врегулювання народжуваності. Він вказував, що збільшення населення відбувається експоненційно (1→2→4→8), тоді як харчові ресурси зростають в арифметичній прогресії (1→2→3→4), а тому не зможуть задовольнити потреби, що зростають. У цих умовах спалахне голод, хвороби і війни («мальтузіанська катастрофа»), які скоротять населення Землі до оптимального рівня. — Прим. пер.

229

Не варто, утім, переоцінювати швидкість, з якою змінювалися старі правила. Наприклад, аж до середини 60-х років ХХ століття італійський уряд вважав політично доцільним зберігати тарифи та квоти фашистської доби для імпортних автомобілів, щоб захистити національного виробника (насамперед FIAT). Схожих заходів уживала і Британія.

230

Чималу частину яких конвертували в позики для того самого «третього світу», уже нав’юченого непідйомними боргами.

231

Велика Британія, як завжди, вирізнялася. У 1956 році 74% експорту Сполученого Королівства йшло за межі Європи, здебільшого до її колоній та країн Співдружності. Навіть у 1973 році, коли Велика Британія нарешті увійшла до ЄЕС, лише одна третина її експорту припадала на ті 12 країн, які в 1992 році утворили Європейський Союз.

232

Задля порівняння варто зауважити, що в 1950 році в аграрному секторі США працювало 12% населення.

233

Частковий виняток становить Швеція. Рецептом шведського післявоєнного процвітання було створення унікального виробництва товарів із високою доданою вартістю. Але шведи могли користуватися ресурсом дешевої та легкодоступної робочої сили (фінських) іммігрантів, а також гідроелектростанціями, які захищали країну від потрясінь, пов’язаних із коливаннями цін на нафту. Як і Швейцарія, Швеція становить окремий випадок (зі схожих причин).

234

До «Альпійських держав» належать вісім країн Альпійського регіону: Австрія, Франція, Німеччина, Італія, Ліхтенштейн, Монако, Словенія та Швейцарія. — Прим. пер.

235

Показова різниця з практиками в минулому. На перших етапах французької індустріалізації навіть паризьким інвестиційним банкам бракувало ресурсів, щоб підтримати модернізацію промислової інфраструктури країни, а від уряду вони не отримували ані допомоги, ані підтримки. Занедбаний стан французьких заводів, доріг, залізниць і комунальних споруд у 1945 році був красномовним свідченням цього.

236

Станом на 1950 рік Югославія, Польща, Румунія та Албанія були єдиними європейськими країнами, де більше ніж кожна десята дитина не доживала до однорічного віку. У Західній Європі найгірші показники були в Португалії — там рівень дитячої смертності в 1950 році становив 94,1 дитини на тисячу.

237

Наступного року, у березні 1956-го, це право було поширене на всіх французьких робітників. Працівники «Рено» отримали четвертий тиждень оплачуваної відпустки в 1962 році, але оця норма вже була поширена на решту країни аж через сім років.

238

Оскільки наприкінці 1960-х років у Греції почав розвиватися туризм, виявилося, що країні самій бракує робочих рук, особливо у сфері послуг.

239

Тільки за п’ятнадцять років до того, у 1958 році, у Західній Німеччині згідно з офіційним переписом проживало 25 тисяч італійців, 4 тисячі югославів, а турків так мало, що вони навіть не потрапили до реєстру.

240

Дада Уме Іді Амін (1925‒2003) — президент Уганди в 1971–1979 роках, встановив надзвичайно жорстокий і кривавий авторитарний режим, який означився екстремістським націоналізмом і трайбалізмом. — Прим. пер.

241

Ці драконівські обмеження колоніальної імміграції відповідали позиціям обох найбільших партій. Утім, менше ніж за одне покоління до того та за інших обставин, прем’єр-міністр від лейбористів Клемент Еттлі в липні 1948 року писав: «Британські піддані, чи то з домініону, чи то колоніального походження (і будь-якої раси й кольору шкіри) повинні мати право вільного в’їзду до Сполученого Королівства; це традиція. Я вважаю, що цією традицією не можна просто знехтувати, особливо тоді, коли ми у великій кількості завозимо іноземну робочу силу».

242

Винятком була Італія, де в 1971 році в 538 наявних у країні супермаркетах здійснювали менш ніж 5% усіх покупок, а майже всі продовжували віддавати перевагу місцевим спеціалізованим крамницям. Через двадцять років ситуація не змінилася: у 1991 році, коли кількість продуктових крамниць у Західній Німеччині впала до 37 тисяч, а у Франції їх залишилося тільки 21,5 тисячі, в Італії їх налічувалось аж 182 432. Тільки в Польщі було більше магазинів на душу населення.

243

«Культурний» опір також мав місце. У 1952 році французький комуністичний письменник Роже Ваян стверджував, що «в такій країні, як Франція, увесь рік, окрім двох місяців, та й то не завжди, повсякчас так холодно, що печеню в продуктовому контейнері на підвіконні можна зберігати всі вихідні; до того ж холодильник — це “символ”, (американська) “містифікація”».

244

Лише в 1963 році Електроенергетична компанія Франції почала оновлювати міські електромережі, щоб вони змогли витримати навантаження від декількох одночасно увімкнених приладів. Зміни в сільській місцевості настали на кілька років пізніше.

245

Цю геометричну прогресію вдало відтворив Фелліні у вступній сцені фільму «8 ½» (1963). Навіть за власними стандартами Фелліні такий міський затор було б напрочуд складно собі уявити буквально за кілька років до того.

246

Одразу після історичного рекорду з’явилася й місцева відповідь на цю новацію: англійські автомобілісти вважали паркомати незаконним оподаткуванням і не платили, а французькі демонстрували незгоду тим, що псували пристрої в Парижі.

247

Перші європейські гіпермаркети, які вважалися такими, якщо мали щонайменше 7,5 тисяч квадратних метрів площі на одному поверсі та зазвичай були розташовані не менш ніж за три кілометри від центру міста, почали з’являтися наприкінці 1960-х років. До 1973 року в Західній