Після війни. Історія Європи від 1945 року - Тоні Джадт
248
Шарабан (фр. char à bancs — «віз із лавами») — 4-колісний кінний екіпаж із кількома поперечними сидіннями. — Прим. пер.
249
«Червоними мундирами» (англ. «redcoats») називали службовців армії Британської імперії через колір їхніх одностроїв. У пансіонатах Батліна аніматори також мали форму червоного кольору. — Прим. пер.
250
«Клуб Мед» — скорочено від Club Méditerranée — туристична компанія, заснована в 1950 році. — Прим. наук. ред.
251
Упродовж 1959‒1973 років кількість туристів в Іспанії зросла від 3 до 34 мільйонів. Уже в 1966 році річна кількість туристів — 17,3 мільйона — в Іспанії набагато перевищила аналогічні показники у Франції чи в Італії. Подекуди на північному сході Іспанії та на її Середземноморському узбережжі перехід від доіндустріальної економіки до доби кредитних карток відбувся за пів покоління. Естетичні й психологічні наслідки були позитивні не завжди.
252
За винятком Піренейського півострова та Південних Балкан, де поширення радіо в 1960 році було дещо подібним до ситуації в Західній Європі тридцять п’ять років тому і де люди все ще збиралися в кав’ярнях, щоб послухати новини та музику.
253
Paul Ginsborg, A History of Contemporary Italy. Society and Politics 1943‒1988 (1990), p. 240.
254
Мабуть, варто підкреслити маргінальність джазу. Як і американське етно в 60-х роках ХХ століття, у Західній Європі джаз поціновувала та купувала лише вузька аудиторія — зазвичай освічена буржуазія чи богема (або здебільшого ті, хто належав до обох категорій) — і переважно старша за віком, ніж типовий шанувальник рок-н-ролу. У Східній Європі ситуація дещо відрізнялася. Там джаз був американською (і чорношкірою) музикою, а отже, екзотичною і підривною, західною і водночас радикальною, тому мав там заряд іншого типу, якого не було на Заході.
255
Феномен 1930-х років, коли в кіно показували дві стрічки за ціною однієї, щоб привабити відвідувачів у роки Депресії. — Прим. пер.
256
Американський письменник Вільям Стід видав свою книжку «Американізація світу» в 1902 році, можливо, дещо випередивши час із її тематикою, але не сильно.
257
Фредерік Тейлор (1856‒1915) — американський інженер, основоположник наукової організації праці й менеджменту. — Прим. пер.
258
Обіграно вислів «Parlais-vous francais?» — «Чи говорите Ви французькою?». «Franglais» — слово-макаронізм, яке складається з двох частин — «francais» («французька») та «anglais» («англійська»), тобто позначає суміш двох мов. — Прим. пер.
259
«Таблиця Сполучених Штатів». — Прим. наук. ред.
260
У 1960 році зростання економіки Німеччини становило 9% на рік, а Британії — 2,6%. Це був найменший показник серед розвинутих країн, за винятком Ірландії, яка на той час усе ще була зовсім не «розвинутою».
261
Цит. за: Peter Hennessy, Never Again. Britain 1945–1951 (1993), p. 117.
262
Ліберальні партії та інтелектуали в Німеччині й Італії, як і маленьке крило поборників вільного ринку британської Консервативної партії, не поділяли цього консенсусу. Але на той час — і частково з цієї причини — вони були не дуже впливові.
263
Порівняйте з Італією, де в той самий час було 13 різних урядів та 11 різних прем’єр-міністрів, або з Францією, де з 1945 по 1968 рік змінилося 23 уряди й 17 прем’єр-міністрів. Лідери партій, які довго перебували на посаді, були шведською «родзинкою»: попередник Ерландера Пер Альбін Ганссон очолював Шведську соціал-демократичну партію з 1926 по 1946 рік.
264
Сальтшебаденський пакт у певних аспектах був подібний до Arbeitsfrieden (Трудового миру), укладеного попереднього року в Швейцарії. За умовами цього договору, працівники й працедавці домовилися запровадити систему неконфліктного ведення колективних переговорів, яка виявилася тривалим фундаментом стабільності та процвітання країни в майбутньому. Однак різниця між цими двома договорами полягала в тому, що тимчасом як швейцарський Arbeitsfrieden мав на меті виключити уряд з процесу економічних переговорів, Сальтшебаденський пакт зобов’язував уряд гармонійно співпрацювати з працедавцями і працівниками заради спільного інтересу.
265
Рівень самогубств у Західній Європі станом на 1973 рік справді був найвищий серед найбільш розвинутих і заможних країн — Данії, Австрії, Фінляндії та Західної Німеччини. А найнижчим він був у бідніших регіонах: рівень самогубств у Данії в шість разів перевищував цей показник в Італії та в чотирнадцять разів — в Ірландії. Що саме це говорить про депресивні наслідки процвітання, клімату, географії, харчування, релігії, сімейних зв’язків чи держави добробуту, було неясно ані тоді, ані сьогодні.
266
За іронією долі, саме шведські соціал-демократи довгий час більше цікавилися ідеями «австро-марксистських» теоретиків Отто Бауера та Рудольфа Гільфердінґа початку ХХ століття. А наступники цих мислителів у самій Австрії, навпаки, зазвичай були раді залишити їхні ідеї в минулому — за винятком рідкісних відлунь, як-от у програмі Австрійської соціалістичної партії 1958 року, в якій туманно стверджувалося, що «демократичний соціалізм посідає місце між капіталізмом і диктатурою»…
267
Переклад цих цитат англійською мовою подано в: Bark & Gress, From Shadow to Substance. A History of West Germany, Volume 1 (1992), розділ 16.
268
Ліквідація системи відбору до англійських державних шкіл просто призвела до того, що середній клас перейшов у сектор приватної освіти, що, зі свого боку, покращило і перспективи, і прибуток платних «публічних шкіл», які радикали-лейбористи так зневажали. Тим часом відбір нікуди не зник, але відбувався не за заслугами, а за фінансовим становищем: батьки, які могли собі це дозволити, переїжджали в район з «хорошими» школами. Відповідно, діти бідняків залишалися на милості найслабших шкіл і найгірших вчителів, а їхні
