Серед таємниць і чудес - Микола Олександрович Рубакін

Помиляються вони і щодо кольорів. Часто очі бачать один колір замість іншого. Коли довго дивитися на яскраво освітлений червоний папір, а потім перевести очі на білий, то білий папір здаватиметься деякий час зеленкуватим. Після зеленого він здасться червонуватим. Після жовтого біле здається синюватим і, навпаки, після синього біле сприймається як жовте. Людське око може бачити один колір замість іншого. І це буває часто. І буває з очима цілком здоровими. Такі досліди може зробити кожен. На великому червоному аркуші паперу маленький білий кружок здається також зеленкуватим. Білий кружок на зеленому фоні здається червонуватим, на жовтому блакитнуватим, на синьому — жовтуватим. Виходить, один колір поряд з іншим здається не таким, яким він є насправді. Отже, очі раз у раз обманюють не тільки щодо розмірів, а й щодо кольорів, і людина бачить те, чого немає. А бачити те, чого немає, хіба це не означає бачити видіння?

Все, про що було тут розказано, — теж видіння, тільки дуже прості. Іноді людям ввижаються речі і значно складніші[16].

Як обманює людину око, так обманює її і власне вухо. Нерідко буває, що людина чує шум, коли його зовсім немає. Наприклад, коли довго їхати залізницею, то потім кілька днів чути шум у вухах. Робітники, що працюють на заводах, прийшовши додому, чують дзвін і гуркіт машин. Отже, вухо теж може ніби чути те, чого насправді немає.

Те саме буває і з дотиком. Наприклад, солдатові на війні відірвало ядром ногу. Замість ноги йому приставили дерев'янку. Алє іноді солдат немов відчуває, як ця дерев’янка свербить і болить: безногій людині здається те, чого насправді немає. З другого боку, будь-яка людина своєю власною рукою може намацати у себе самого не один, а два носи. Для цього треба лише перегнути два пальці: середній палець закинути на вказівний і доторкатися ними обома до свого носа. І людині здається, що в неї не один ніс, а два. Якщо покачати, склавши так само два пальці, невеличку кульку з хліба, то здаватиметься, що під пальцями качаються дві кульки. Це зветься «помилкою дотику».

Таких прикладів можна навести безліч. З них видно, що людині раз у раз ввижається те, чого зовсім немає.

Особливо обманюють людину її власні очі. Можна найпростішим, штучним способом зробити так, що кожна людина в будь-який час, коли захоче, побачить маленьке і просте видіння.

Наприклад, за бажанням можна побачити чортика на стелі.

Ось що для цього треба зробити: вирізати чортика з білого паперу і покласти на чорний, яскраво освітити, а потім пильно дивитись на нього одну або дві хвилини, доки не втомляться очі; потім подивитися на стелю або білу стіну. Через 10–15 секунд ви побачите на стелі або на стіні такого самого чортика.

Якщо вирізати червоного чортика, на стелі ви побачите зеленого, і навпаки.

Таким же чином можна побачити на стелі й ангела і все що завгодно. Намалюйте чиєсь обличчя — тільки світле треба намалювати темним, а темне світлим. З таким малюнком можна проробити те саме, що і з зображенням ангела або чортика: подивитись на нього, поки не втомляться очі, а потім глянути на стелю. Гам можна побачити обличчя людини.

В кого очі здорові, тому треба дивитися на малюнок довше, а у кого слабкі і стомлені, той зможе побачити видіння скоріше.

Був такий випадок з одним славетним художником. Якось він, нахиливши голову, довго і дуже уважно розглядав маленький малюнок, на якому було зображено богородицю і немовля Ісуса. Підвівши голову, художник раптом побачив у кінці кімнати якусь жінку з дитиною на руках. Придивившись до жінки, він здивовано помітив, що бачить перед собою ту саму богородицю з немовлям, яку розглядав на малюнку, тільки це зображення було більше і невиразне. Видіння тривало хвилин дві.

На цьому випадку варто спинитись трохи більше і докладно розглянути обставини, за яких перед художником виникло видіння.

Що, власне, він бачив? Насамперед — малюнок. Художник дуже довго тримав його перед очима. Цей малюнок, звичайно, відбився в його оці подібно до того, як у фотографічному приладі відбивається та людина, з якої знімають фотографію. Відображення відбилось і закріпилось. А коли художник подивився в куток кімнати, його очі не могли вже діяти так добре, як раніше. Вони від довгого розглядання малюнка втомились. Надто сильно втомилися ті місця очей, на які саме падало відображення богородиці та Ісуса. Саме ці місця обох очей і не могли вже розглядіти стіну. Тут її неначе застилало. Отже, де було в оці відображення, там саме вийшло неясне, темне місце. Із таких місць і вийшла немовби ціла постать на стіні. Насправді вона була зовсім не на стіні, а в оці. Тільки в оці. Подібно до цього буває тільки в оці і намальований чортик,