Московитія проти України: політика, культура... - Олександр Федорук
Посади продавалися, титули продавалися, міністерські портфелі продавалися, чиновницькі крісла коштували хабарів, — Кучма довів хабарництво до театру абсурду. Усе було продане — залишилося продати президентське крісло, яке звиклий до алкогольного допінгу дійсний, малоефективний в діяльності президент вирішив продати також, але в іншій спосіб.
Напередодні президентських виборів Леонід Кучма не відмовився від пропозицій, що їх до того подавали на тарілці чорні кардинали адміністрації, в першу чергу головний інквізитор Віктор Медведчук, — пропозиції звелися до інтриги, що слід підтримати донецький кримінальний клан. Скільки це коштувало, невідомо, які гроші були кинуті на вівтар лицедійства, — теж таємниця. Але з середини червня на зачаділому політичному горизонті брехні Кучми замаячила постать ніби симпатичного на вигляд чоловіка, що обіймав посаду прем’єр-міністра України, а до того — губернатора Донецького краю Віктора Януковича. Зійшла для лицедіїв нова зірка — зірка Януковича!
Звичайний завідувач гаража Янукович, що через хабарі, підступи, злочини, криміналітет знісся до високого крісла прем’єр-міністра, вирішив ризикувати далі, ставити на козирного туза — проміняти вулиці Грушевського-Садову на одну Банківську.
І почалося — розкрутилася гойдалка протизаконної брехні, лицемірства. У хитрому плетиві маневрів чорного кардинала Віктора Медведчука (фольклорна інтерпретація — Нарцис) йшлося про фігуру голого короля — такого собі президента, який має бути маріонеткою в руках брехунів-лицедіїв. Апетитів Януковича Банківська не розрахувала… і програла, однак, уже в часі другого туру виборів. У передвиборній кампанії напередодні першого туру поведінка Кучми виглядала шокуюче непристойною, тому що, власне, він взяв диригентську паличку брехні і почав диригувати антидержавним оркестром. У першому турі Янукович не пройшов. Злі язики розплескали, що, розлючений, він тоді пустив у хід кулаки-кувалди: розбивав носи міністрам, вибивав зуби губернаторам… Очевидці задовго до цього шабашу бачили «фонарі під очима» у самого Медведчука, не з’являвся з тиждень по тому до праці, приходив до тями вдома… побитий губернатор з Івано-Франківська Вишиванюк, улюбленець Кучми, фактично такий самий злодій, будівничий його карпатської дачі «Гута», переляканий, побіг до магазину, щоб накупити тканини помаранчевого кольору (перефарбований уже в наші дні, б’є себе в груди стовідсоткового патріота-хамелеона)… Вмить перефарбувалося за ним багацько Лисів Микит… Мотор пекельної машини було запущено, за керманичів часто сідали «водії» з Кремля… На поверхню випливли майстри політиканських інтриг типу Г. Васильєва, А. Клюєва, О. Лук’янченка, зіпсутій натурі яких така гра імпонувала. То були майстри розмаїтих перекручень… і про їхні вихиляси у політичних інтригах писатимуть згодом фоліанти книг як мемуарного, так і детективного жанру. На авансцені з часом вибулькнула ще одна одіозна постать — С. Кивалов, наділений повноваженнями голови Центральної виборчої комісії України… той С. Кивалов, якого в народі прозвали Кидаловим, розкидав фальшиві бюлетені наліво-направо на догоду виборному штабові Януковича… Після другого туру Кивалова за несумлінне, аморальне виконання обов’язків вигнали, але, враховуючи «професійний досвід» і особливі заслуги махінатора… не без протекції Кучми став ректором Одеської юридичної академії. На усе воля Божа!
В Україні достатньо сил, запасу енергії, здорового глузду, тверезого розуму, як хочете називайте це, — але з руїни Україна вкотре постане і вкотре, як у листопадово-груднево-помаранчеві дні очищення, явить перед світом свій ясний лик, святе прагнення вистояти, вижити і далі стверджувати прогресивні діяння, облаштовувати свій внутрішній порядок і налагоджувати нові міжнародні відносини. Свого часу пропозиції до діалогу міжнародна спільнота не могла прийняти з брудних рук діючого президента (згадаймо Стамбульський саміт 2004 р.).
Нелегким є сходження! Настане оте відродження, яке, здавалося, юнь на Майдані здобула у 1990 р. І ми усі покладали щемну віру, що юнь не піде на компроміси, що золота київсько-майданова юнь візьме владу і втримає її твердо в руках (хитрішими тоді після 1990 р. виявилися колишні парткомсомольські кушнарьови, тигіпки, яцюби, симоненки, що перехопили ініціативу і стали по суті першими носіями комуно-партійного капіталу). Нелегким є нинішнє сходження, тому що кайдани минулого СРСР тягли Україну в минуле понад десять років, тому що Україну безсовісно розкрадали клани Кучми.
Оглянімося назад: з яких кіл виростали Л. Кравчук, Л. Кучма, В. Єльченко? Оглянімося довкіль до досвіду Балти: чи могли люди ґатунку Кучми, Єльченка, Креміня вирішувати рівні внутрішньої, зовнішньої державної політики? Їм просто показали на двері: до влади зась!
Помаранчевий досвід, однак, не навчив: знову до помаранчевих кольорів, як після 1990 р., сьогодні потяглися перемальовані черги… з минулого (депутатського, мультипартійного, фінансового)… Знову помаранчева пагінь спостерігає спокійно за маніпуляціями маніпуляторів…
Оглянімося назад — якщо хочемо будувати майбутнє і мати об’єктивно справедливу владу!
Не забуваймо минулого! Отож, нехай ці екскурси не здадуться для упереджених банальними.
Мова йтиме про «товаріщей» з клану Зюганова—Симоненка—Вітренко—пітекантропічних могиканів совдепії. «Товаріщі» піднімають голови і поводяться безцеремонно, демонструючи якості чекістських борців за право «рівності» між людьми, в їхньому, чекістському розумінні, за права демократичних свобод. «Товаріщі» вийшли з совдепівських окопів, де заховалися, причмелені громом народного волевиявлення.
— Ми — спадкоємці колись славетної КПРС — відкинули її помилки. Отже, вболіваємо за колись могутню, незалежну від моря до моря, сильну, ядерно-ракетну, «могучу-кипучу», що виводила супутники і космонавтів у космос, пенсіонерам давала пенсії, робітникам гарантувала право на працю, берегла честь офіцерів, захищала лікарів, запевняла безплатне навчання… За нами йде творча інтелігенція, — договорився в телеінтерв’ю неокомуністичний вождь Зюганов. На запитання коментатора Сергія Доренка: яка інтелігенція? — не моргнувши, збрехав: «Усі лікарі, ми захищаємо медицину».
Принцип демократії «товаріщей» — принцип брехні і демагогії. На чиїх кістках вибудовано «символ могучей«? Зеки і безправні колгоспники-раби, які не мали паспорта і не мали найменших громадянських прав — права покинути колгосп і переїхати в інше місце, отримували замість реальних грошей міфічні трудодні, — тримали на своїх раменах купу струхнявілого міфу.
За чий кошт будувалася велич пірамід, неістотно яких — єгипетських чи більшовицьких, історія знає. Отже, раби, загнані силою штиків, ударами гумових кийок, будували картковий дім — як їм веліли.
«Товаріщі» не
