Московитія проти України: політика, культура... - Олександр Федорук
…Цей велемовний лист — крик душі, написаний на захист однієї людини, як у краплині води, відбиває факт злочинних діянь режиму Кучми. Уже за незалежної України мордували патріотів за національну ідею, мучили і переслідували, вбивали підло, зненацька в під’їздах будинків. Немовби у старі часи, страх тінню поповз по селах і містах — система Кучми вступала в силу. Було усім ясно: не до демократії, совіцьке страховисько руками його виконавців здійснює мордування громадян. Неохоче сходила зі сцени стара повія СРСР… Спливали на пам’яті 30-ті роки, коли «чорний ворон» відвозив ночами з письменницького дому «Слово» класових ворогів, прислужників імперіалізму… Ті, що працювали на чорну потвору московської стерилізації, уже давно в пеклі, але залишилися їхні онуки, які ногами і руками тримаються чиновничого крісла, у різний спосіб і на різний лад реанімують оте страховисько — СРСР.
Аналоги і зіставлення інколи конечні, вони велемовніші від гучних епітетів і романтичних емоцій. Звертаємося знову за допомогою до важливого цитування.
Свідчення професора П. Таланчука — «державний борг СРСР становив у 1990 році 35 млрд. рублів у вільно конвертованій валюті, внутрішній — майже 600 млрд. рублів, останніми роками він зріс майже на 400 млрд. рублів. Держава жила в борг, практично балансуючи на межі економічного банкрутства. Розвал СРСР був на часі політично й економічно невідворотним.
Ситуація значно погіршувалася тією обставиною, що, за словами Горбачова, на мілітарні зусилля СРСР спрямовувалося 92% усіх промислових потужностей, а на задоволення людських потреб — лише 8%. Він знав, що казав. А Україна була цитаделлю «оборонки»13, — наведене свідчення П. Таланчука ґрунтувалося на розумінні тягаря кремлівського тоталітаризму, який посягнув на основні людські цінності. Замість миру, про який говорилося пишними словами, закручувалися гайки «оборонки», у тенетах тотальної брехні губилися дощенту геть усі права людини. Суспільство жило в ошуканому середовищі, було обмануте, усе сприймалося навиворіт і нагадувало містерію жахів, карнавал потворного лицедійства. Чи знову хотіли, хочуть нас до цього навернути брехуни-лицедії? Чи не бачимо у реаліях інтеграції реакційних, опозиційних сил України нову хвилю, що загрожує її суверенітету? Чому московицькі авторитети від політики і культури у 2004 р. поводили себе безцеремонно і протизаконно в нашій державі за підтримки відомств Миколи Білоконя та Геннадія Васильєва? Пам’ятаймо: ескалація нетерпимості та розбрату потенційно загрожує спокою та стабілізації! Сутність нашого буття — у розкритті таких якостей, які є виразниками Добра у відносинах між людьми нашої держави.
Будьмо уважніші, толерантніші, мудріші!
У книзі Євгена Гуцала «Ментальність орди» (1996) є пророчі слова — уже скільки років минуло, а вони злободенні: «Скільки Росія знала всіляких смутних епох, що проносилися крізь її історію з моторошною періодичністю комети Галея! І хочеться помилитися у своєму враженні, що нині ми знову є свідками милої з’яви комети Галея, її злої історії, а ця ж бо комета, її історія своїм смертельним хвостом завжди зачіпала нас, ми ніяк не могли порятуватися з її силового поля»14.
Якби Євген Гуцало міг подивитися на реалії нашого життя початку третього тисячоліття й, зокрема, на аспекти зовнішніх дій Москви стосовно України з моменту, коли люди вітали одне одного з Новим 2004 р., то він ще раз повторив би, що політичне, економічне і культурне життя України його хвилює, бо воно у загрозливому стані, а «силове поле» отого самого «смертельного хвоста» — то уже реальна небезпека, що підступала зусібіч. Події, що відбувалися в Україні за підказкою полковника Путіна з середини літа 2004 р., досягли апогею у жовтні—листопаді—грудні: народ, обманутий підступною місцевою владою, що водила його за ніс, визискуючи з нього останні сили, врешті піднявся на увесь свій багатомільйонний зріст і голосно вигукнув президентові-покручу Кучмі та його покручам-лицедіям: годі! Й оце «годі!», зрештою, змело смертельний хвіст комети Галея, здолало опір зовнішній та внутрішній, розлетілося луною й отримало вселюдське опертя. Бо світ хвилювався за Україну і бажав їй добра разом з російськими інтелігентними сподвижниками російської демократії…
Набешкетували з кучмами медведчуки, насуркісували з бакаями, напінчукували, натигіпкували… Моторошно від спогадів про те, як грабували, розкрадали, розмінювали на п’ятак державу.
Пам’ятаймо: брехуни-лицедії — це покручі! Пам’ятаймо: покручі живучі! Покручі не переводяться — нашкодять і сідають у депутатське парламентське крісло, де вони є недоторкані і де вони шкодять ще більше, і ще більше обманюють.
Шлях, який ми проходили, трагічний, якщо у поняття трагізму вкладати нашу покірливість і нашу забудькуватість, невміння поводити себе гідно з покручами. Трагічне висувається на перший план тоді, коли не можемо почувати себе господарями на землі, запобігаємо перед зайдами-чужинцями, не шануємо рідну мову, не захищаємо право на свободу і щасливе життя, не дбаємо про дітей. Ми повинні дбати, аби наші діти були господарями на землі, а не слугували дітям отих покручів, які сьогодні, маскуючи суттєві наміри, уявне видають за дійсне.
Філософія покручів — робити кпини з господаря, інтелігента, з нашої моралі і поведінки. Життя свідчить, що покручі хитрі і