Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
Бронський Б'ячеслав, фото 1907 року (надано для публікації російським військовим істориком О. Г, Кавтарадзе)
Ще влітку 1917 р. заявив про своє прихильне ставлення до українського військового руху. З січня 1918 р. був приділений до оперативного відділу Українського Генерального штабу Центральної Ради. 21.02.1918 р. був призначений представником Військового міністерства Центральної Ради при німецькому командуванні. З 20.04.1918 р. очолював комісію по створенню української армії при військовому міністрі Центральної Ради, згодом — Української Держави. 15.12.1918 р., після вступу військ Директорії до Києва, був призначений начальником Головного управління Генерального штабу УНР. З 31.12.1918 р. — 2-й помічник начальника штабу Дієвої армії УНР. З 22.01.1919 р. за сумісництвом — начальник Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. Помер від тифу, похований у Вінниці у 20-х числах лютого 1919 року.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. - Оп. 2. — Спр. 37. - загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С. 45-зв. — 46; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914, Маланюк Є. Книга спостережень: проза. — Торонто. — 1966. — Т. 2. — С. 330, Р. С. Окремий Стрілецький Запорізький Курінь//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 11. — С. 20-22; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 333.
БУДНИЙ Анатолій Львович
(1878–1921) — підполковник Армії УНР.
Останнє звання у російській армії — підполковник.
Народився в Одесі.
З 21.03.1920 р. — начальник постачання 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР.
12.11.1920 р. потрапив у полон до 60-ї стрілецької дивізії РСЧА. У 1921 р. — засуджений до розстрілу.
Самутин Петро. Хронологічні дати VI-ої Січової стрілецької дивізії//Вісті Комбатанта. — 1970 — № 5. — С. 12, Київ: жертви репресій. — Київ. — Меморіал. — 1997. — С. 70.
БУЄВСЬКИЙ-БРУНГОФ Микола Онуфрійович
(?—?) — підполковник Дієвої армії УНР.
На військовій службі з 27.09.1913 р Останнє звання у російській армії — капітан (артилерії).
З 08.01.1919 р. — начальник розвідчого відділу штабу корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР. З 22.03.1919 р. — начальник розвідчого відділу штабу Східного фронту Дієвої армії УНР. З 01.06.1919 р. — начальник військової розвідки штабу групи Січових стрільців Дієвої армії УНР. 01.12.1919 р. захворів на тиф, залишився у с. Деревиці Волинської губернії. З 13.05.1920 р. — начальник оперативного відділу Головного управління Генерального штабу УНР. З 17.11.1921 р. — начальник відділу розвідки Генерального штабу УНР.
У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі та Німеччині. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 168. — С. 80.
БУЗУНОВ Олександр Васильович
(05.06.1881-?) — старшина Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — підполковник.
Народився у Воронізькій губернії. Закінчив Миколаївське інженерне училище (1901), служив у 10-му саперному батальйоні та Туркестанській військово-телеграфній роті (фортеця Кушка).
У 1918–1919 рр. служив у Головному інженерному управлінні Військового міністерства Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З 10.02.1919 р. до жовтня 1919 р. — начальник канцелярії Технічної управи Головного інженерного управління Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. -Ф. 1075 — Оп. 2. — Спр. 37 — С 226–229; Список генералам, штаб и обер-офицерам инженерных войск. — СПб. — 1913. — С. 37.
БУЙНИЦЬКИЙ Володимир Агафонович
(16.02.1882-3.09.1943) — полковник Армії УНР.
Закінчив Московське військове училище (1902), служив у 1-му Східно-Сибірському саперному батальйоні (Нікольськ-Уссурійський). Закінчив Олсксандрівську військово-юридичну академію (1914). У 1915 р. — кандидат на військово-юридичні посади у штабі 8-ї армії, згодом — слідчий суддя 39-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — полковник.
З березня 1918 р. — голова Головного Військово-судового управління Військового міністерства УНР, згодом — Української Держави.
З 01.08.1918 р. — начальник законодавчої управи Військового міністерства Української Держави. З грудня 1918 р. — помічник голови Головного Військово-судового управління Військового міністерства УНР. Помер та похований у Варшаві, на цвинтарі Воля.
Кириченко Ю. До історії українського військового судівництва//За Державність. — Варшава. — 1936. — № 6. — С. 65–76; Незабытые могилы. — Москва — 1999. — Т. 1. — С. 436; Список генералам, штаб и обер-офицерам инженерных войск. — СПб. — 1913. — С. 43.
БУЛАХ Олександр Демянович
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Закінчив Єлисаветградське кавалерійське училище (1904). Станом на 01.01.1910 р. — поручик 11-го уланського Чугуївського полку (Дубно). Останнє звання у російській армії — полковник.
З 21.10.1918 р. та станом на січень 1919 р. - командир 20-го Павлоградського кінного полку Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. 15.01.1919 р. був усунутий з посади та заарештований у Києві «за вороже ставлення до України». Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 12. — С. 91; Ремболович І. 1918 рік на Чернігівщині//За Державність — Варшава — 1938 — № 8. — С. 95–98.
БУРДУН-РИКОВ Микола Миколайович
(19.05.1885-?) — полковник Армії УНР.
Народився в с. Хрящеватка Харківської губернії. Останнє звання у російській армії встановити, за архівними матеріалами, не вдалося, сам називав себе полковником.
У 1919 р. начебто служив у Збройних Силах Півдня Росії командиром Марківського полку, про що згадували військовики Дієвої армії УНР, однак це не підтверджується жодним з білоемігрантських джерел.
З 20.07.1920 р — командир 13-ї стрілецької бригади 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. У грудні 1921 р. — січні 1922 р. — начальник 1-ї запасової бригади Армії УНР.
З 1923 р. — на еміграції у Франції. Подальша доля невідома.
В українській армії служив також молодший брат Бурдун-Рикова — Віктор, який навесні 1919 р. був комендантом штабу Окремої кінної
