Тернистий шлях другої дивізії УНА - Іван Буртік

Час заморозив згадані картини в непорушність, вони не старіються, не бліднуть, і так незрушні очікують людського оживлення, щоб хоч в пам’яті, як не їм самим, знайти притулок між рідними на рідній землі. Тож замість могил і хрестів, яких не знаємо де покласти, нехай ця згадка буде вічною пам’яткою про всіх тих, хто з любови до рідної Батьківщини віддали своє життя далеко-далеко від рідної землі.

Скільки народу з тих багатьох тисяч потрапило на Захід, скільки забрано в полон, а скільки полягло на полі бою, того ніхто не знає. В тому часі такої статистики чи інформацій із Східної Німеччини не можна було дістати. Два старшини написали листи з Сибіру до родини через Червоний Хрест, але відписані листи, повертались назад з написом: “Адреса невідома”, тому неможливо було з ними нав’язати контакт. Очевидці твердили, що між полоненими, яким не вдалось перейти на захід, було багато українців. Яка доля їх стрінула, нема найменших відомостей. “New York Times”, з 24 вересня 1992 року, повідомив, що біля Бранденбурґу відкрито кільканадцять спільних могил, які начислюють близько 13 тисяч зголодованих і помордованих трупів із сорокових років. Не виключено, що між ними були полонені зі Бриґади Другої Дивізії, УВВ та інші.

Історичний шлях існування Другої Дивізії короткий, зате шлях її вояцтва дуже довгий, багатогранний та важкий, для багатьох він закінчився разом з історією Дивізії в кінці Другої світової війни.

Ми свідомі того, що читач не знайде вичерпної відповіді на всі питання, що стосуються до того часу, бо не всі дії ще відомі. Саме тому головним завданням цій праці є — спонукати всіх, ще живих, свідків того часу, їх родини, всіх тих, хто зберіг рукописні спомини, знімки та інші матеріяли, віддати їх історикам чи комбатантським організаціям, або до “Бюлетеню” Об’єднання Вояків і Приятелів Другої Дивізії УНА, які могли б хоч частково відтворити мозаїчний образ складу УНА та її дії.

Українська Національна Армія не складалася з однієї дивізії, як деякі люди це пояснюють, бо одна дивізія не може бути армією. Вже від першого дня свого існування, 12 березня 1945 року, УНА мала охоплювати більше, як чверть мільйона озброєного українського вояцтва: Перша Українська Дивізія під командою ген. Фрайтаґа — 13 тисяч вояків, Друга Дивізія під командою ген. П. Дяченка, включно з бриґадою майора В. Пітулея — 7.500 вояків, Вільне Козацтво полк. П. Терещенка — 700 вояків, 231 Запасна бриґада в Данії — 5.000 вояків, бриґада отамана Бульби Боровця — 400 вояків, два піхотні полки в Бельґії і Голяндії — 2.500 вояків, Українське Визвольне Військо — 80.000 вояків, та всіх вояків українців, підлеглих “Оберкомандо дес Герес”, було біля 200.000, одначе, через брак часу всіх не переведено в склад УНА. Чому і чия це вина, що так сталося, ми розглянемо в іншому у розділі.

Як уже було згадано раніше, в УНА, крім обох Дивізій, були інші різні формації, доля яких також закінчилась незавидне, але це питання не є в засягу цієї праці.

Зараз ми зупинимося над питанням відмінностей та їх причин між обома дивізіями, бо через брак документальних інформацій часто виринають різні непотрібні непорозуміння, які давно вже треба було вияснити.

Чи була різниця між Першою і Другою Дивізіями Української Національної Армії? Так, була, і то велика. Вони різнилися між собою під кожним оглядом, не буде помилкою, коли скажемо, що, крім спільної назви, нічого більше не було. Для кращого зрозуміння цих відмінностей між обома Дивізіями, треба перше проаналізувати їх причини, які мають широке політичне підґрунтя.

Як нам відомо, що в наслідок ідеологічних різниць і непорозумінь 9 лютого 1940 року наступив поділ ОУН, на дві фракції: революційну ОУН під проводом Степана Бандери, і другу, більш помірковану ОУН, під проводом полк. Андрія Мельника, що було великим ударом для успішного розвитку дальших процесів боротьби.

З вибухом німецько-російської війни 22 червня 1941 року, рішенням революційного Проводу ОУН Бандери ЗО червня 1941 року у Львові, проголошено Акт Відновлення Української Держави. Заскочені і озлоблені німці, через 5 днів арештували провідника С. Бандеру, майже весь новостворений Уряд та багато членства. Решта членства, що залишилась на волі, зактивізувала проти німців підпільну боротьбу за повну свободу і незалежність самостійної України.

Друга фракція ОУН полк. А. Мельника, яка не взяла участи в пороголошенні незалежности, була згідна без попередніх умов включитись у боротьбу з німцями проти комунізму. Про це говорить полк. А. Мельник до Гітлера в листі від 6 липня 1940: “Ми, старі борці за свободу у 1918-21 роках, просимо чести для нас і нашої молоді взяти участь у хрестовому поході проти большевицького варварства. Ми хотіли б мати змогу, разом з леґіонами Европи, іти пліч-о-пліч з нашим визволителем, німецьким вермахтом, і мати змогу створити з цією метою українське збройне формування”. [56]

Різниця поглядів, і сам поділ скоро поширилися в народі, що завдало великої шкоди, як процесам змагань за незалежність, так і політичному та суспільно-громадському житті.

Стосовно питань відмінности між Дивізіями, то тут немає мови про різницю суто мілітарного характеру чи військових спроможностей. Ні! Свідомо чи несвідомо, одні вояки стали суб’єктом політичної гри, інші впали жертвою створеного ворогами територіяльного поділу. Питання причинности в цілому є дуже складне, а щоб дати хоч наближену відповідь, ми мусимо порушити багато додаткових питань.

Обидві Дивізії створені в різних часах, за інших обставин, з різним військовим вишколом та іншим досвідом. Про Першу Дивізію написано дуже багато праць, статтей та спогадів, тому не будемо детально її розглядати, а зупинимося тільки на тому, чим в принципі різниться вона в діях чи характері від Другої Дивізії.

Втрати під Сталінградом отямили німців, і вони шукали до помочі чужих рук. За дозволом Гітлера і Гіммлера, з ініціятиви губернатора Галичини д-ра Вехтера та з допомогою голови Українського Центрального