Машерують наші добровольці… - Микола Лазарович
До 1917 р. леґіон УСС не мав власного прапора і користувався до того часу прапором товариства «Січ» із Ясениці Сільної на Дрогобиччині, де до війни кошовим був Гриць Коссак[148]. Деякі стрілецькі підрозділи мали свої прапори. Зокрема, 2–га Віденська сотня УСС, сформована з українських біженців у Австрії, 25 квітня 1916 р. отримала від українського жіноцтва синьо–жовтий прапор, на одному боці якого було вигаптувано золотого лева, а на другому — ініціали «УСС» та дату вручення прапора. На червоній стрічці, прикріпленій до прапора, був напис: «До бою за волю. Український Жіночий Комітет — Другій Віденській сотні УСС»[149]. У 1916 р. четар УСС Іванець створив проект стрілецького прапора, який був виготовлений при допомозі львівського жіноцтва. 28 жовтня 1917 р. його було освячено у Розвадові Жидачівського повіту митрополитом Андреєм Шептицьким, котрий, звертаючись до УСС, зазначив: «Ідіть витривало по вибраній Вами дорозі і я благословитиму Ваші діла»[150].
На стрілецькому прапорі з синього шовку на одному боці були зображені основні елементи згаданого стрілецького герба: архангел Михаїл з мечем в одній руці і щитом, на якому показано лева — у другій. Архангел стояв на вершині скелі, довкола якої розміщене листя і кетяги калини. На другому боці на малиновому крузі в дубовому вінку — символі воєнної слави — вигаптувано золотом літери «У.С.С.»[151]. Так на стрілецькому прапорі було втілено українську соборницьку ідею і емблемою калини, як символом стрілецтва, пов’язано її з УСС. Цю ідею пронесли стрільці в серці до останніх днів свого існування, пропагуючи її серед українства Галичини, Закарпаття, Волині, Великої України.
Будучи переконаними патрiотами, сiчовi стрiльцi, насамперед тi, якi мали досвiд нацiонально–полiтичної роботи, вважали своїм безпосереднiм обов’язком пропагувати українську iдею не тiльки серед власного громадянства, а й серед iноземцiв, з якими доводилося зустрiчатися. Нерiдко подiбнi спроби знаходили розуміння та симпатiї[152]. Своєрiдним виявом поваги та солiдарностi зі змаганнями стрiлецтва було те, що деякi австрiйськi й нiмецькi офiцери чiпляли стрiлецькi синьо–жовтi кокарди на свої головнi убори. Підхорунжий УСС Роман Купчинський з цього приводу відзначав: «Велике число офіцирів... стараються всякими способами дістати нашу відзнаку і носять її на спомин попри иньші на шапці. При кожній нагоді просять, щоб відступити їм — а хто відказується, то жертвують по 2 і більше корон»[153].
Iнформацiя про збройну боротьбу українцiв усе частiше з’являлася й в iноземнiй пресi. Так, тiльки в одному з далеко не повних пресових оглядiв тижневик «Вiстник СВУ» за 24 жовтня 1915 р. подав назви близько 15 статей в iноземнiй пресi про стрiлецький леґiон, не враховуючи дрiбних замiток. Зокрема, швейцарський часопис «Базлер Нахрiхтен» вiд 10 червня 1915 р., розповiдаючи про УСС, зазначав, що вони змагаються за самостiйну державу[154].
Дуже популярним у скандинавських країнах, особливо серед жiноцтва, було iм’я хорунжої УСС Олени Степанiвни, яка в 1917 р. поверталася через Скандинавiю з росiйського полону. Про неї, як про активну учасницю нацiонально–визвольної боротьби в Українi, писала та вмiщувала її фото преса Фiнляндiї, Швецiї, Норвегiї[155]. Не була винятком і Росія. Воєнний кореспондент «Русского слова» С. Мамонтов у своїй статті про Степанівну зазначав: «Найбільшу сенсацію викликала панночка — офіцер в австрійськім мундирі. Кажучи точніше, властиво не офіцер, а «аспірант», себто в роді прапорщика, що здав офіцерський іспит і має право авансувати. Чисто слав’янське миловидне личко, цілком дівочі риси, гарна жіноча фігурка, бистра малоросійська вимова. Вона українка, 22 літ, курсистка вищих курсів у Львові, переконана сторонничка самостійності української нації. На війну проти «москалів» пішла з переконання і не крила перед начальством свого пола. Коли котрийсь з наших офіцерів підозрівав в її вступленню до армії романтичний підклад, вона сильно почервоніла й почала дуже гаряче протестувати. Се викликало добродушний сміх і серед нас, і серед її полонених товаришів»[156].
З Українськими Січовими Стрільцями зустрічалися відомі зарубіжні діячі. Серед них швед Альфред Єнсен, дослідник українсько–шведських взаємин та автор монографії про гетьмана Мазепу, який на Великдень 1916 р. гостив у стрілецькому шпиталі в Львові[157]. Знiмали стрiльцiв i для тогочасної кiнохронiки[158]. Така увага сприяла розвитковi iнтересу до України, її визвольної боротьби, розширювала коло українських прихильникiв у свiтi. (Наприклад, один з представників української діаспори в США Семен Демидчук вимагав у 1915 р. від австрійського посольства у
