Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

Ашгабад. Дорога до Фірюзи

Бартольд В. В. Книга моего деда Коркута. / «Китаб-и дедем Коркут»/. М. – Л.: АН СССР, 1962.

Басилов В. Н. Избранники духов. М.: Политиздат, 1984.

Басилов В. Н. Культ святых в исламе. М., 1970.

Бердимухамедов Гурбангули, Президент Туркменистана. Ахалтекинец – наша гордость и слава. Ашхабад, 2008.

Бичурин Н. Я. Собрание сведений о народах, обитавших в Средней Азии в древние времена. М. – Л., 1950. Т. 1.

Велиханов Ч. Ч. Собр. соч. А. – А., 1961. Т. 1.

Все шедевры мировой литературы в кратком изложении. Сюжеты и характеры. Зарубежная литература древних эпох, средневековья и Возрождения. / Ред. и сост. В. И. Новиков. М.: Олимп: ACT, 1997.

Гордлевский В. А. Избр. соч. М., 1962. Т. 3.

Де Пейссонелъ Шарль. Записка о Малой Татарии. Днепропетровск: «Герда», 2009. Домусульманские верования и обряды в Средней Азии. М., 1975.

Жирмунский В. М. Тюркский героический эпос. Л., 1974.

Каррыев Б. А. Эпические сказания о Керр-оглы у тюркоязычных народов. М., 1968.

Кононов А. Н. Родословная туркмен. Сочинение Абу-л-гази, хана Хивинского. М. – Л.: 1958.

КороглыХ. Огузский героический эпос. М., 1976.

Кримський А. Ю. Тюрки, їх мови та літератури. І. Тюркські мови. Вип. II. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007.

Леся Українка. Стародавня історія східних народів. Луцьк: ВАТ «Волинська обласна друкарня», 2008.

Мифы народов мира. Энциклопедия. В 2-х т. М., 1991.

Мурадов Мелик. Узбекские народные легенды. 1993.

Проданный сон (туркменские народные сказки). / Пер. с туркм., составление, вступит, статья и примеч. И. Стебловой. М.: «Наука», 1969.

Пугаченкова Г. А. Драконы мечети Анау. – «Советская этнография», 1956, № 2.

Рапопорт Ю. Средняя Азия в древности и средневековье. М., 1977.

Сакали М. А. Туркменский сказочный эпос. Ашхабад: Издательство Академии наук Туркменской ССР, 1956.

Снесарев Г. П. Реликты домусульманских верований и обрядов у узбеков Хорезма. М., 1969.

Сорок девушек. М., 1951.

Тревер К. В. Сэнмурв-Паскудж. Собака-птица. Л., 1937.

Туркменские пословицы и поговорки. Ашхабад, 1961.

Туркменский юмор. / Составители А. Кекилов и М. Косаев. Ашхабад, 1961.

Шамусаров Шарустам. Типология и взаимосвязь фольклора тюркских и арабских народов. М.: Академкнига, 2006.

Ашгабад. Текінський базар

Безоаровий камінь, або камінь безуй – речовина органогенного походження. Його знаходять у нутрощах безоарових козлів, які живуть на гірських територіях Середньоазіатського регіону. У горах ростуть чіпкі колючі рослини, на яких залишається шерсть тварин. Безоарові козли ковтають ту шерсть разом із рослинами, у нутрощах на клубках волосся накопичується гідрофосфат кальцію (мінеральні солі) і утворюється сіро-синій камінь. У середні віки безоаровий камінь був досить дорогим, він поглинав сполуки миш'яку і вважався сильним протиотруйним засобом. У середньовічній Європі безуй добували для високих світських і релігійних сановників, для лікарів, алхіміків, учених.

У руських хроніках описані випадки, коли за допомогою безоарового каменя врятувалися від смерті патріарх Никон (1652 р.)та обраниця руського царя Олексія Михайловича Наталія Кирилівна із роду Наришкіних, яким подавали отруєне вино. У Никона в рукоять патріаршого посоха був вправлений безуй-камінь, який він умочував у чашу, а фаворитка царя за порадою лікаря пила особливу горілку, настояну на безоаровому камені.

«Клянусь життям, це найблагородніший з усіх дорогоцінних каменів, які зберігаються в скарбницях, бо для життя корисний він, а не вони!» (Аль-Біруні).

Сеіді (Сеїді, Сейіді) Сеійтназар Хабіп-ходжа-огли (1775–1836). Народився в родині служителя культу. Навчався в медресе Бухари і Хіви. Був значним беком, кермував військом. Відома поетична переписка Сеіді з поетом-полководцем Зелілі, в якій відображені воєнні змагання туркменів із сусідами, учасниками якої були обидва поети. Сеіді прославляв захисників батьківщини, закликав туркменів до єдності.

Ажі-Дахака – в іранській міфології дракон; в легендарній історії іноземний цар-узурпатор, який захопив владу над Іраном.

Ажі (ажай) – в іранській