Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

Руїни старого Мерва. Палац колишнього правителя. Закаспійська область

Хівинські ходжі ведуть свою генеалогію від похованого на городищі старого Ургенча святого Шіх-Шерепа, який згадується в «Родоводі туркменів» Абу-л-Газі як сучасник Арсарі-бая. У Нохурі також є шанована могила Шіх-Шерепа. Третя група – «екме»-ходжі – вважається нащадками святого Сейід-Бюзрюка, похованого в Ірані.

Більшість оповідей про чудеса, які ніби вершать ходжі, розповідають про зцілення людей, психічно або нервово хворих.

* * * Хуббі– худжі

Син Амбар-она, якому приписували здатність оживляти захланних і з'їдених тварин, потонулих людей, зник у водах Амудар'ї, засоромившись того, що перевершив батька святістю. Вважали, що він регулює режим Амудар'ї, виступає покровителем тих, хто плаває по ріці.

* * *

Куня-Ургенч

Знайде зірку

У кожної людини є своя зірка, хто шукає її, той знайде.

(Народна мудрість) На землі простеливши ойлоук — Свою чорну бурку пастушу, — З неба вечір спустився, Зазирнув у печеру, На рівнині улігся, На пісках, На такирі,[237] На листочках — Долонях дерев. І одна за одною Зорі, наче вуглинки, З неба в тиху воду упали. Ось хлопчина сидить, Очі в озеро втупив І не може відвести Від падучих мигаючих зір. Йому ім'я – Ільяс. Не рибалка той хлопець, Хоч кожного вечора Він приходить сюди. Тільки зорі мигнуть — їм хлопчина мигає в одвіт. – Зорі, – ледве шепоче, – чекаю на вас, — Пливіте, прекрасні, до мене! — Ось, вам, яблуко стигле червоне, беріть! Усміхаються зорі далекі, Та не хочуть до нього пливти. Крихти хліба кидає Ільяс Як приманку, — Може, зорі Підпливуть-таки ближче. Бо смугастий бичок Теж не зразу До нього прийшов, Коли пригощав Запашною травою. Та до нього зірки не пливуть,