Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

Якісь дивні ті зорі! Застигли на місці, Мерехтять лиш звабливо. Попробував хлопець Перехитрити зірки І вудочку на ніч залишив. Та вранці лиш рибку знайшов на гачку, А зорю не впіймав. Знову вечір прийшов, І хлопчина подумав: Їх, мабуть-таки, ловлять руками, — В лоно озера він увійшов, Прохолоду не чуючи тілом. Та зірки пустотливі Повтікали від нього. – Зорі, зорі, куди ви? — Кричав їм Ільяс. Повернувся на берег: Полюючи зорі, В глибині натомився. – Почуйте мене, — Шепотів у розкрилене небо, — Знайте, зорі, надію не втрачу, Вас добуду! І знов, Коли зорі ковзнули у воду, Він на берег прийшов І в озеро стрибнув. В прохолоді води Знов зірки повтікали, В різні боки наполохані порозбігались. – Зачекайте, – кричав їм Ільяс, – Пограйтесь зі мною! І ганявся за ними, І радісно плавав, як риба, І про все забував… Неба край запалав І з'явилося сонце багряне. Зорі в озері зникли, чи то потонули, А чи риби ті зорі ковтнули. І знову хлопчина без зірки. Та я вірю у впертість юначу. Він її відшукає, зуміє, Він дістане зорю цей хлопчина!.. Знову в озері народжувались зорі. Знов хлопчина намагався їх впіймати. Аґаґельди Алланазаров * * * Чільтан

Чільтан (кирк чільтан, кирк бір чільтан, кирик шілтен) у міфологіях народів Середньої Азії категорія духів. Образ таджиксько-перського походження (чільтан – перс, тадж., «сорок людей»). У найбільш розповсюджених міфах, чільтан – сорок могутніх святих, які правлять світом. Чільтан можуть бути невидимими для людей, а можуть у людській подобі жити серед них (іноді під виглядом бідняка, ницого жебрака, яким усі гидують). Якщо хто з чільтан помирає, інші обирають з людей достойного зайняти його місце. Прийнятий епітет чільтан – гайіб ерен («невидимі святі»; у киргизів духи кайип ерен – покровителі диких жуйних тварин, інколи отожнювані з чільтан) або ерен, арангляр («святі»). У казахсько-узбецькому міфі чільтан живуть на острові посеред моря,