💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Наука, Освіта » Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Читаємо онлайн Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
р. вступив добровольцем до кінно-гайдамацького полку ім. Костя Гордієнка Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, у складі якого брав участь у боях проти червоних у 1918–1919 рр. У 1920 р. служив у 3-й Залізній дивізії Армії УНР. За бойові заслуги одержав старшинське звання хорунжого. У 1920–1921 рр. був особистим ад'ютантом Головного Отамана УНР.

З 1923 р. перебував на еміграції у Варшаві. Закінчив Вищу школу політичних наук. У 1931–1939 рр. був послом до Варшавського сейму (від Волинського Українського об'єднання). У 1940 р. — повітовий інспектор у м. Хельм.

У 1942 р. прийняв постриг, ставши ченцем, був хіротонізований на єпископа Української православної церкви. У 1942–1943 рр. — переяславський єпископ УПЦ. Був заарештований гестапо.

З 1944 р. — на еміграції у Західній Європі. У 1944–1946 рр. — єпископ УАПЦ у Німеччині. З 1947 р. жив на еміграції у Канаді. Був обраний правлячим єпископом Української греко-православної церкви. З 1950 р. жив у США, очолював УПЦ. 30.10.1989 р. був проголошений патріархом Української автокефальної православної церкви в Україні та за кордоном.

У 1992 р., після проголошення незалежності України, повернувся на Батьківщину та передав бойовий прапор 3-ї Залізної дивізії Армії УНР (нині зберігається у Музеї Збройних сил України).

Біографічний довідник до історії українців Канади. — Вінніпег. — 1986. — С. 582


СЛИВИНСЬКИЙ (Слива) Олександр Володимирович

(29.08.1886-21-12.1953) — полковник Армії Української Держави.

Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус (1905), Миколаївське інженерне училище (1908), служив у 5-му понтонному батальйоні (Київ). Закінчив Імператорську Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1914). З липня 1914 р. — старший ад'ютант штабу 10-ї кавалерійської дивізії, в. о. начальника штабу 10-ї кавалерійської дивізії. З 22.03.1915 р. — капітан, старший ад'ютант штабу III кавалерійського корпусу. Нагороджений Георгіївською зброєю (10.11.1915, за бій 10.12.1914) та орденом Святого Георгія IV ступеня (за бій 15–29.04.1915). Останнє звання у російській армії — підполковник.

На II Всеукраїнському військовому з'їзді 05–11.06.1917 р. був обраний членом Українського Генерального Військового комітету. Наприкінці 1917 р. — помічник начальника Українського Генерального штабу. З 10.03.1918 р. — начальник Генерального штабу УНР, згодом — Української Держави. За Гетьманату П. Скоропадського був підвищений до звання полковника. 19.11.1918 р. через хворобу був звільнений з посади начальника Генерального штабу.

У грудні 1918 р. виїхав до Одеси, вступив до складу Збройних Сил Півдня Росії, перебував у запасі.

З травня 1920 р. — на еміграції в Югославії, з 1921 р. — у Німеччині, з 1951 р. — у Канаді, працював інженером-будівельником. Помер та похований у Монреалі (Канада).

Сливинський Олександр, фото 1915 року (ЦДАВОУ)

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 48-зв. — 49; Ф. 1078. — Оп. 2 — Спр. 39. — С 78, Список Генерального штаб на 1.06.1914. — СПб — 1914 — С 685; Список Генерального штаба 1917. — Петроград — 1917. — С. 145; Військова нарада в кабінеті генерального секретаря Порша дня 18 (5 сг. ст.) січня 1918 р.// Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 5. — С. 2–3; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Львів. — 1928. — Ч. 2. — С 34–35; 1931. — Ч. 4. — С. 30, Волков С. В. Офицеры русской регулярной кавалерии. — Москва — 2004. — С. 486; Омелянович-Павленко М Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 60, 63, 65, 94.


СЛУЧАНОВСЬКИЙ Андрій Іванович

(01.06.1870-?) — полковник Армії УНР.

Народився у с. Мадієвка Стародубського повіту Чернігівської губернії. Закінчив реальне училище, Миколаївське інженерне училище (1902), вийшов до 6-го саперного батальйону. З 17.06.1914 р. — командир 2-го Телеграфного батальйону. З 06.12.1914 р. — полковник. З 11.03.1916 р. — командир 5-го саперного батальйону, одночасно — корпусний інженер XII армійського корпусу. З 21.08.1916 р. — командир 53-го саперного батальйону та корпусний інженер 47-го армійського корпусу. З 27.11.1916 р. — командир 21-го інженерного полку та корпусний інженер XI армійського корпусу. З 05.07.1917 р. — командир 36-го інженерного полку та корпусний інженер 41-го армійського корпусу.

15.03.1918 р. — демобілізувався.

З 21.10.1918 р. — штаб-старшина інженерних військ головного інженерного управління Військового міністерства Української Держави. З 21.02.1919 р. — начальник 2-ї частини відділу навчання військ інженерного управління Військового міністерства УНР. З 22.07.1919 р. — помічник начальника головного інженерного управління з муштрової частини Військового міністерства УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою. З 31.03.1920 р. — помічник начальника Військово-технічної управи Військового міністерства УНР, т. в. о. начальника цієї управи. З 30.04.1920 р. — начальник Військово-технічної управи Військового міністерства УНР. Наприкінці 1921 р. залишив Армію УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 165. — С. 49 50; Спр. 836. — С. 235; Спр. 37. — С. 226–229.


СЛУХАЄВСЬКИЙ Сергій Григорович

(11.02.1896-?) — підполковник Армії УНР.

Походив з родини священика Полтавської губернії. Закінчив Полтавське духовне училище. 26.07.1915 р. вступив однорічником до 24-го піхот ного запасного батальйону. 05.05.1916 р. закінчив Душетську школу прапорщиків, був направлений у розпорядження штабу Війська Донського. Останнє звання у російській армії — підпоручик.

З 04.10.1920 р. — помічник командира 3-го Чернігівського кінного полку Окремої кінної дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

РГВИА. — Ф 409. — Оп. 1. - п/с 222–556; ЦДАВОУ. — Ф 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 149.


СЛЮСАРЕНКО Володимир Олексійович

(02.05.1857-22.05.1933) — генеральний бунчужний Армії Української Держави.

Закінчив 1-ше військове Павлівське училище, служив у 9-й артилерійській бригаді (Полтава), у складі якої на чолі 1-го дивізіону брав участь у Російсько-японській війні. За заслуги у бою під Аяояном отримав орден Святого Георгія IV ступеня (13.02.1905). З 23.08.1905 р. — генерал-майор, начальник 45-ї артилерійської бригади. З 20.05.1906 р. — начальник 2-ї Гренадерської артилерійської бригади (Москва). З 12.09.1907 р. — начальник артилерії XIX армійського корпусу. З 15.05.1910 р. — генерал-лейтенант, начальник 43-ї піхотної дивізії. З 24.10.1915 р. — командувач 28-го армійського корпусу. З 06.12.1915 р. — генерал від інфантерії.

Відгуки про книгу Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: