Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
Список подполковников 1913. — СПб. — 1913. — С. 1087; Список лиц с высшим военным образованием состоящих на службе в РККА на 1923. — Москва. — 1923. — С. 210; Євтимович В. Початки українськогс військового шкільництва в 1917–1918 р.//Літопис Чер воної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 12. — С. 7–10.
СКОРНЯКІВ Юрій Валентинович
(16.01.1886-?) — сотник Армії УНР.
Походив зі спадкових дворян Полтавської губернії. Народився у Полтаві. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище (1907), вийшов підпоручиком до 2-ї артилерійської бригади (м. Біла, Польща). У 1913 р. вступив до Імператорської Миколаївської військової академії, де прослухав один курс. З 17.07.1914 р. — старший ад'ютант штабу 60-ї піхотної дивізії. У 1917 р. закінчив старший та додатковий прискорені курси Військової академії Генерального штабу, згодом — помічник начальника оперативного відділу штабу 28-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — капітан.
З 01.04.1918 р. перебував на обліку в Генеральному штабі УНР. З 14.06.1918 р. — старший осавул штабу 2-го Подільського корпусу Армії Української Держави. З 20.11.1918 р. — начальник оперативної частини штабу військ Директорії. З 28.12.1918 р. — булавний старшина оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР. З 01.02.1919 р. — помічник начальника оперативної частини штабу Дієвої армії УНР. 23.11.1919 р. був інтернований польською владою у таборі Ланцут. З 01.04.1920 р. — начальник 1-го відділу організаційної управи Генерального штабу УНР. З 03.11.1920 р. — начальник відділу комплектування військ Генерального штабу УНР. З 12.04.1921 р. — в. о. начальника особистого відділу старшин Генерального штабу УНР. З серпня 1921 р. — начальник оперативного відділу Партизанського-Повстанського штабу Ю. Тютюнника. 19.12.1922 р. звертався до Генерального штабу УНР з проханням про підвищення до звання підполковника, на що мав усі законні підстави, однак з незрозумілих причин йому було відмовлено. Подальша доля невідома.
РГВИА. — Ф 409. - Оп 1. - п/с 266–073; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 54-зв. — 55; Ф. 1078. Оп. 2. — Спр. 168. — С. 134–135; Спр. 169. — С. 68–69.
СКОРОПАДСЬКИЙ Павло Петрович
(03.05.1873-26.04.1945) — гетьман України.
Скоропадський Павло, фото з дарчим написом Дмитру Дорошенку 1918 року (ЦДАВОУ)
Праправнук гетьмана України Івана Скоропадського. Народився у м. Вісбаден (Німеччина). Закінчив Пажеський корпус (1893), служив у Кавалергардському полку. 15.03.1904 р, після початку Російсько-японської війни, перевівся до діючої армії та був призначений командиром сотні 3-го Верхньоудинського козачого полку, згодом — командир сотні 2-го Читинського козачого полку, ад'ютант начальника Східного загону. За бойові заслуги одержав Золоту Георгіївську зброю. З 04.09.1910 р. — командир 20-го драгунського Фінляндського полку. 3 15.04.1911 р. — генерал-майор, командир лейб-гвардії Кінного полку, на чолі якого пішов на Першу світову війну. За Каушенський бій 06.08.1914 р. дістав орден Святого Георгія IV ступеня. З вересня 1914 р. — начальник 1-ї бригади 1-ї Гвардійської кавалерійської дивізії. З 29.07.1915 р. — начальник 5-ї кавалерійської дивізії. З 02.04.1916 р. — начальник 1-ї Гвардійської кавалерійської дивізії. З 22.01.1917 р. — командувач 34-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — генерал-лейтенант.
02.07.1917 р. 34-й армійський корпус було українізовано та перейменовано на 1-й Український. На з'їзді Вільного Козацтва у Чигирині 03.10.1917 р. був обраний Генеральним Отаманом Вільного Козацтва. 06.01.1918 р. облишив командування 1-м Українським корпусом, передавши його генералові Якову Гандзюкові. 29.04.1918 р. на з'їзді партії хліборобів був проголошений Гетьманом України. 14.12.1918 р. зрікся гетьманства та виїхав до Німеччини.
У 1920 р. очолив Союз Хліборобів, який обстоював позиції українського монархізму. Згодом був керівником Союзу Гетьманців-Державників (СГД).
Загинув під час бомбардування союзницькою авіацією у м. Метенн (Баварія, Німеччина).
Список генералов 1913. — СПб. — 1913. — С. 792; Список полковникам на 1907. — СПб. — 1907. — С. 1171; «Нива». — СПб. — 1915. — № 25; Кочубей В. Генерал Павел Петрович Скоропадский//Военная Быль. — Париж. — 1969. - № 95. — С. 18–24, № 96. — С. 6–9; Левицкий А. Еще о П. Скоропадском//Военная Быль. — Париж. — 1969. -№ 98. -С. 24;Водяний Я. Українське Вільне Козацтво та його З'їзд в Чигирині 3.10.1917//літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч, 10. — С. 4–6; Залесский К. Кто был кто в Первой мировой войне. — Москва. — 2003 — С 562
СКРИПКА Семен Іванович
(16.04.1896 — кін. 1945) — підполковник Армії УНР.
Закінчив 3-тю Київську гімназію, 1-і не Костянтинівське Київське військове училище (1.09.1915). Останнє звання у російській армії — поручик.
Скрипка Семен, фото 1930-х років (фото з журналу «Дороговказ», 1970)
У 1918 р. — старшина штабу 2-го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. У 1919 р. — командир окремої сотні, сформованої з жителів с. Глодоси Херсонської губернії і включеної до складу 16-го Запорізького полку ім. П. Дорошенка Дієвої армії УНР. Був важко поранений. У 1920–1921 рр. — старшина для доручень демобілізаційного відділу Військового міністерства УНР, згодом — начальник інспекторського відділу штабу 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР.
У 1920—30-х рр. — мешкав на еміграції в Польщі. Помер у Західній Німеччині у таборі для переміщених осіб.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 927. — С. 48–53; Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1540. — С. 11; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 66. — С. 124; Михайлик М. Українське село в часи національної революції//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1934. — Ч 2. — С. 5
СКРИПНИК Степан (патріарх Мстислав)
(10.04.1898-11.06.1993) — хорунжий Армії УНР.
Народився у Полтаві, закінчив Полтавську гімназію.
Скрипник Степан, фото 1970-х років (фото з зібрання С. Білоконя)
У березні 1918
