💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Наука, Освіта » Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Читаємо онлайн Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
з 25.02.1919 р. — представник Українського Червоного Хреста та комісії у справах військовополонених в Угорщині. З 02.12.1920 р. — офіційний і повноважний посол УНР в Угорщині.

Сікевич Володимир, фото 1918 року (За Державність. — Варшава. — 1934. — Ч. 4)

01.05.1924 р. після ліквідації українського дипломатичного представництва в Угорщині з наказу С. Петлюри виїхав делегатом УНР до Канади. Автор спогадів. Помер та похований у Торонто.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 2624, ЦДАВОУ — Ф. 1078 — Оп. 2. — Спр. 53. — С. 91–96; Ф. 1429. — Оп. 2. — Спр. 161; Сікевич В. Сторінки із записної книжки, 1942–1948. — Ч. 1–7; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Львів. — 1930. — Ч. 3; Біографічний довідник до історії українців Канади. — Вінніпег. — 1986. — С. 577


СІКОРСЬКИЙ Петро Максимович

(?—?) — підполковник Армії УНР.

Останнє звання у російській армії — поручик.

Сікорський Петро, фото поч. 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)

З весни 1918 р. служив в Окремій Запорізькій дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. У 1919 р. — командир Гайдамацької кінної сотні 3-го Гайдамацького полку, з травня 1919 р. — 6-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу: командир Гайдамацького кінного дивізіону Збірної Запорізької дивізії. У 1921 р. — командир Окремого кінно-кулеметного дивізіону Окремої кінної дивізії Армії УНР.

У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр 653. — С 150.


СІЛЬВАНСЬКИЙ Микола Михайлович

(09.03.1878-?) — полковник Армії УНР.

Народився у м. Купянськ. Станом на 01.01.1910 р. — поручик 15-го піхотного Шліссельбурзького полку (Рєпнінський штаб, Польща), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. З 1917 р. — полковник, командир 14-го піхотного Олонецького полку.

З 02.06.1918 р. командир 3-го Гайдамацького полку Окремої Запорізької дивізії Армії Української Держави. З 17.11.1918 р. — начальник Республіканської дивізії військ Директорії. У ніч з 21 на 22.01.1919 р. був заарештований разом з П. Болбочаном, командувачем Лівобережного фронту Дієвої армії УНР. Невдовзі був звільнений та виїхав на Дон. У 1919 р. служив у Збройних Силах Півдня Росії, з рештками яких на початку 1920 р. відступив з району Одеси до Польщі. У червні 1920 р. перейшов до складу Армії УНР. У 1921 р. — в. о. командира 3-го збірного куреня 2-ї Волинської стрілецької дивізії Армії УНР Подальша доля невідома.

Шемет С. Полковник Петро Болбочан//Хліборобська Україна — Відень. — 1922–1923. — Кн. 4. — С 200–236; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 219. — С. 98; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С 15.


СІНКЛЕР Володимир Олександрович

(12.01.1879-16.03.1946) — генерал-поручик Армії УНР.

Народився у м. Новий Маргелан Туркестанського краю, походив з родини військового. Батько — спадковий дворянин англійського походження, мати — українка. Закінчив Оренбурзький Неплюєвський кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище (1899), вийшов підпоручиком до лейб-гвардії 2-ї артилерійської бригади (Санкт-Петербург). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1905). З 02.06.1905 р. — в. о. обер-офіцера для доручень управління генерал-квартирмейстера штабу тилу Манджурських армій.

3 18.10.1905 р. відбував обов'язковий ценз командира роти у лейб-гвардії Павлівському полку (Санкт-Петербург). 3 28.11.1907 р. — старший адютант штабу 45-ї піхотної дивізії. З 06.04.1908 р. — старший ад'ютант штабу Гвардійського корпусу. 3 02.03.1912 р. — старший адютант штабу військ Гвардії та Санкт-Петербурзької військової округи. Після початку Першої світової війни, з 20.07.1914 р. — помічник начальника відділення управління генерал-квартирмейстерства штабу 6-ї армії. З 01.08.1914 р. — обер-офіцер оперативного відділу штабу 9-ї армії. З 06.12.1914 р. — полковник. З 28.01.1915 р. — в. о. начальника штабу 37-ї піхотної дивізії. З 06.02.1915 р. — начальник штабу 2-ї Гвардійської піхотної дивізії. З 11.05.1916 р. — командир 176-го піхотного Переволочненського полку (був поранений на Ікскюльському передмостному укріпленні). З 01.03.1917 р. — начальник штабу 2-го Гвардійського корпусу. З 03.10.1917 р. — генерал-майор. 16.12.1917 р. звільнився у безтермінову відпустку.

Сінклер Володимир, портрет иоч 20-х років (За Хержавнить Варт аби 1932.— Ч 5)

В Армії УНР з 12.04.1918 р.: член комісії з формування та організації армії, член Військово-ученого комітету Військового міністерства УНР, згодом — Української Держави. З 12.10.1918 р. — 1-й генерал-квартирмейстер Генерального штабу Української Держави. На цій посаді брав участь у боротьбі проти військ Директорії під час протигетьманського повстання. Згодом одержав особисте запрошення від помічника начальника штабу військ Директорії В. Тютюнника служити в українській армії. З 29.01.1919 р. і до 23.11.1919 р. — 1-й генерал-квартирмейстер штабу Дієвої' армії УНР. Після зміщення В. Тютюнника, з 08.09.1919 р. до 26.09.1919 р. — т. в. о. командарма Дієвої армії УНР. 23.11.1919 р. був інтернований польською владою у Рівному. Як головний військовий експерт брав участь у переговорах із Польщею. 24.04.1920 р. від імені Армії УНР підписав у Варшаві польсько-українську мирну угоду. З 15.06.1920 р. — начальник Головного управління Генерального штабу УНР. З 03.07.1920 р. — начальник Генерального штабу УНР. З 10.02.1921 р. — за сумісництвом член Вищої військової ради УНР.

Сінклер Володимир, фото 1945 року (ДЛСБУ,)

З 1921 р. жив на еміграції у Тарнові, з 1926 р. — у м. Бензин (Польща), згодом — у м. Челядь (Польща). Працював маркером на вугільній копальні, залізничним кондуктором тощо.

13.03.1945 р. був схоплений СМЕРШ-ем 1-го Українського фронту. 04.04.1945 р. був привезений до Аук'янівської в'язниці в Києві. 24.04.1945 р. був переданий у розпорядження НКВС. У анкетах у графі «національність» завжди називав себе українцем. Помер у в'язничній лікарні на руках у колишнього підполковника Армії УНР В. Проходи.

ДАСБу. — Ф. 6. — Спр. 39064-фп, архівно-слідча справа Сінклера В.; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 120–121; Оп. 2. — Спр. 41. — С. 17; Прохода В. Записки непокірливого. — Новий Ульм. — 1972. — Кн. 2. —

Відгуки про книгу Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: