Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

З весни 1922 р. перебував на еміграції у Чехо-Словаччині. Закінчив Українську господарську академію у Подєбрадах (1927 р.). Згодом жив у Празі, де очолював Спілку українських інвалідів. У 1945 р. заарештовувався органами радянської військової контррозвідки СМЕРШ. У 1945–1947 рр. перебував під слідством у МГБ СРСР. Даних про засудження або звільнення з місць ув'язнення немає. Помер у 1963 р. у Празі.

ДАСБУ — Фп. — Спр. 51908, архівно-слідча справа Ковальського П. П. та ін. — Т. 1. — С. 19–33. -Т. 3. — С. 305, 328; Отмарштейн Ю. До історії повстанчого рейду ген. хор. Ю. Тютюнника в листопаді 1921 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. -Ч 6. — С 12–20; Шпілінський О. Базар//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С. 108–134; Зоренко Д. На партизанці//За Державність. — Каліш. — 1932. -Ч. 3. — С. 206–225; Чорний С. Сторінка з Другого Зимового Походу//За державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С. 192–205; Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. — Харків. — 1924. — С. 78, 86–88; Прохода В. Записки непокірливого. — Новий Ульм. — 1972. — Кн. 2. — С. 127; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 425; Бюлетень Союзу бувших українських вояків у Канаді. — Торонто. — 1963. — Ч. 16. — С. 28; Наріжний С. Українська еміграція. — Прага — 1942. — С. 152.

(10.02.1893-20.07.1977) — підполковник Армії УНР (полковник в еміграції).

Походив з селян м. Черкаси Київської губернії. Закінчив Черкаське 4-класне міське училище. 15.03.1915 р. вступив однорічником 2-го розряду до 111-го піхотного запасного батальйону. Закінчив 2-гу Тифліську школу прапорщиків (01.08.1915), служив у 49-й бригаді державного ополчення, виконував обов'язки старшого ад'ютанта бригади. 11.04.1916 р. за власним бажанням був відправлений до 2-го Нерчинського полку Забайкальського козачого війська. З 23.06.1916 р. — ад'ютант полку. Останнє звання у російській армії — поручик.

Силенко-Кравець Порфирій, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)

У січні 1918 р. брав участь у боях проти більшовиків у Києві. За Гетьманату П. Скоропадського служив у Лубенському Сердюцькому кінно-козачому полку Армії Української Держави. З жовтня 1918 р. — старший ад'ютант

Чернігівського Коша Українського Козацтва. Станом на 18.10.1919 р. рахувався у резерві Головного інженерного управління Військового міністерства УНР.

З кінця 1919 р. служив у Збройних Силах Півдня Росії.

У травні 1920 р. повернувся до Армії УНР. З 06.07.1920 р. — начальник штабу Окремої кінної дивізії Армії УНР. 30.06.1921 р. був звільнений з посади до резерву старшин штабу армії.

З 1923 р. жив на еміграції у Польщі. Закінчив лісовий факультет Агрономічно-лісового інституту у Аублянах, працював інженером-лісничим.

Силенко-Кравець Порфирій, портрет 1940-х років (За Державність. — Торонто. — 1966. — Ч. 11)

У червні 1943 р. разом з сином Миколою вступив до Добровольчої дивізії СС «Галичина», був начальником постачання дивізії. 09.09.1945 р. з підрозділами УНА був інтернований в Італії.

З 1951 р. жив на еміграції у Торонто (Канада), був почесним головою братства вояків 1-ї Української дивізії у Канаді. Помер та похований у Торонто.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 25-256; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 140; Вісті Комбатанта, — 1968. — Ч. 4. — С. 26–27; Гончаренко А. З минулих днів//Вісті Комбатанта. — 1971. -Ч. 1. — С. 27–38; Підгайний Б. Полковник Силенко і полковник Сосідко//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1968. - № 4. — С. 26–29; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. ' 1977. - № 4. — С. 65–66.

(27.10.1880-21.11.1960) — полковник Армії УНР.

Силін Анатолій, фото 30-х років (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)

Походив з родини військового. Народився у м. Старокостянтинів. Закінчив Орловський кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище (1902), вийшов підпоручиком до 6-ї кінно-артилерійської батареї 3-го кінно-артилерійського дивізіону. Закінчив за 2-м розрядом 2 курси Миколаївської академії Генерального штабу (1910), повернувся до батареї. З 06.09.1911 р. — старший ад'ютант штабу 3-ї кавалерійської дивізії. 20.03.1915 р. повернувся до 6-ї кінно-артилерійської батареї. 30.10.1915 р. за власним бажанням перевівся до 3-го уланського Смоленського полку. З 12.11.1915 р. — командир 5-го ескадрону цього полку. З 04.01.1916 р. — ротмістр. У 1917 р. — в. о. начальника штабу 3-ї кавалерійської дивізії.

З січня 1919 р. — начальник розвідчого відділу Корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР.

У лютому 1919 р. — начальник оперативного відділу штабу Східного фронту Дієвої армії УНР. У березні—травні 1919 р. — начальник штабу VIII коша Дієвої армії УНР. 3 16.05.1919 р. — начальник 8-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. З 11.06.1919 р. — начальник штабу цієї дивізії.

У листопаді 1919 р. служив у Збройних Силах Півдня Росії, з частинами яких навесні 1920 р. прибув до Польщі, де знову вступив до української армії.

З червня 1920 р. — начальник штабу 8-ї стрілецької бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. З 23.11.1920 р. — помічник командира 3-го кінного полку 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. 3 30.06.1921 р. — начальник штабу Окремої кінної дивізії Армії УНР

З 1944 р. жив на еміграції у Західній Німеччині, був головою товариського суду Союзу українських вояків.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 78-425; ЦДАВОУ Ф 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 83; Тарнавський А. Історія 4-го Запорізького імені полковника Богуна полку//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 6. — С. 20; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 215; Савченко В. Український рух у російських частинах//За Державність. — Каліш. — 1933. — Ч. 4 — С. 157; Некролог//Вісті братства бувших вояків УД У НА. — Мюнхен. — 1961. — Ч. 101.

(30.03.1891-?) — підполковник Армії УНР.

Рідний брат Анатолія Силіна. Народився у м. Старокостянтинів. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

У 1917 р. — командир